Другою дружиною мого діда була Ганна Юревіч.
Сім'я Юревічей була однією з княжих сімей Польщі. Декілька століть назад Юревічи належали одній з гілок правителів Литви і мали загальних предків з Радзивиллами.
Після одруження Ягеллона, Великого Князя Литовського, на польській королеві Ядвізі в 1386 році, Литва і Польща об'єдналися, і нова династія Ягеллонів змістила стару династію Пястів на польському троні.
У той час в Литві існувала сильна аристократія. Після весілля їх Великого Князя на польській королеві багато хто з них зв'язав себе сімейними узами з найбільш відомими сім'ями польської знаті. Завдяки тому факту, що на той час Польща вже була католицькою і цивілізованішою, ніж язичницька Литва, литовська знать прийняла християнство, польську мову і польську культуру. Литовська мова, що є чистим Санскритом, була фактично забута, і до сьогоднішнього дня вона збереглася лише в середовищі литовських селян.
Із смертю короля Зигмунда-Августа Першого в 1572 році династія Ягеллонов скінчилася, і посада короля стала виборною. Фактично, з того часу Польща офіційно називалася «Річ Посполита», що в перекладі з польського означає республіку з довічно вибраним королем.
Польща була аристократичною республікою, тому що тільки аристократія мала право голосу. Знать обирала короля і членів Польського Парламенту (Сейму). Насправді, Польщею керували декілька найбільш впливових польських князі, які були незалежними володарями в своїх власних володіннях. Ці князі могли мати власні армії, і менш значні аристократи (шляхта) служили офіцерами в цих арміях. Добре відомий польський письменник Генрі Сенкевич в книзі «Потоп» описав війну між князем Радзивіллом і королем Польщі, в якій князь був, врешті-решт, переможений.
Цим всесильним князям було важко дійти до загального розуміння і домовитися з приводу вибору певної кандидатури. В той час, коли трон виявлявся вільним, кожний з них мав власного кандидата в королі. Тому найчастіше вони погоджувалися на виборі іноземного князя.
Першим виборним королем Польщі став французький принц Генріх Валуа, який пізніше був проголошений королем Генріхом Третім у Франції. За ним послідував Ян Собеській. Собеській отримав блискучу перемогу над турками і забезпечив Польщі пошану серед інших європейських держав. Пізніше стало традицією польської знаті вибирати Короля Саксонії на трон Польщі. Але, не дивлячись на вибори чужоземного короля, що був правителем двох держав, король в Польщі ніколи не мав повної влади. І ситуація дуже швидко погіршувалася.
Польська знать в прагненні за привілеями і незалежністю проголосила закон, який дозволяв кожному членові Парламенту мати право абсолютного вето. Будь-який член Сейму міг встати і вимовити: «Я не дозволяю!», і запропоноване на розгляд питання більше не обговорювалося. В результаті такої процедури уряд виявився нездібним проводити нові конструктивні закони: завжди знаходився хто-небудь, виступаючий проти, і країна поступово деморалізовивалась.
Сусідні держави з підозрою дивилися на польський уряд. Катерина Велика зробила спробу зберегти єдність Польщі шляхом підпорядкування її впливу Росії. Їй вдалося вплинути на обрання королем Польщі Станіслава Понятковського, який у свій час був її фаворитом. Проте, Марія-Тереза Австрійська і Фрідріх Великий Прусський зробили все можливе, щоб поділити Польщу між трьома державами.
Відбулися три розділи Польщі. Останній розділ мав місце в 1793 році, і Річ Посполита перестала існувати як незалежна країна.
