З глибинних джерел пам’яті

  • Подобається0Не подобається
  • 29 Грудня 2017, 09:00

Тату, я не пам’ятаю твого обличчя, не знаю, яким ти був у своєму такому короткому житті, бо не ворожа, а своя, «совєтська» куля обірвала життя в повному розквіті сил – у 29 років.

Ти не повів мене за руку в перший клас, не годував, навіть сухариком, у голодні 1946-47 роки, не захищав від дитячих образ і не благословляв у велику життєву дорогу.

Ти гнив у чужій землі під румунськими Яссами. І не знаю, чи хоч хтось колись нагорнув горбочок на твоїй могилі, положив хоч пучечок польових квітів. Дивишся ти на мене з однієї-єдиної фотографії в солдатській формі, в кашкеті з червоною зіркою… У нас, на твоїй рідній землі, на післявеликодні проводи з’їжджаються, злітаються, йдуть пішки до священного місця – цвинтаря, щоб пом’янути рідних і близьких.

А там, де вже давно зогнили твої кісточки, ніхто навіть не помолився за твою душу. Ти – чужак у чужій землі ось уже 73 роки. І, мабуть, вважають сьогодні вас завойовниками, а не визволителями, бо історія в різні часи сприймається порізному.

Про одне коло пекла, через яке ти пройшов, я не можу мовчати.

…Чомусь чим старшою стає людина, тим більше вилазять десь із глибоких закапелків пам’яті саме роки дитинства і нужди. Гарне в пам’яті чомусь швидко зникає, а розлука і біль починають так ятрити душу, що ніби ще раз переживаєш та бачиш наяву давно забуте. Пам’ять просить залишити згадку майбутнім поколінням. Для аналізу. Для самооцінки.

Як я заздрила своїй сусідці Марусі Чорненькій, що її тато прийшов живим додому, аж із самого Берліна привіз їй подарунки. Дивилася на шовкові відрізи матерії, на стрічки, які він привіз заплітати доньці у коси. Мама купила у них матерії мені на фартушок, а тітка Варвара дала шматочок стрічки.

Мені вже вісімдесят років, але цей візерунок на матерії і стрічці в моїх очах зберігається й досі. Я заздрила і своїм однокласникам, у кого були батьки. А в мене його не було.

Як мені хотілося прихилитися до його міцного плеча, відчути лагідний дотик рук на моїй голівці. Тікала на город і плакала, щоб ніхто не бачив.

Але… не я одна плакала – майже півкласу були сиротами. Пам’ятаю одне: тато перед другим від’їздом на фронт наказав мамі, щоб дала мені можливість вчитися. І я вчилася: писала вказівним пальцем у повітрі букви та цифри (перо прив’язували ниткою до палички, чорнило носили в невиливайці в торбині й дуже економили, бо все було дорогим). Книжок не було – запам’ятовували усно. А ще нам, дітям-сиротам, давали т.зв. гарячі сніданки: синя, як пупець, бурда, в якій доганяли одна одну ячмінні крупинки. Але це були «смаколики» голодних 1946-47 років.

… До образу тата все частіше й частіше звертаюсь тому, що й зараз наші вже внуки гинуть на фронті з ненаситним та підлим ворогом, залишаючи сирітками своїх діточок.

Хочу, щоб мої односельчани не забули ще однієї історії, окрім похорону дівочої коси (розповідь про це друкувалася в нашій газеті).

… На початку війни десятки (а то й сотні) тисяч наших солдат попали в оточення під Уманню, у т. зв. Уманський котел. Там був і мій тато. У війну безпровідне жіноче радіо спрацьовувало краще, ніж сьогоднішній Інтернет. Хтось переказав у Яланець, що в таборі військовополонених є одинадцять яланчан. Усіх не знаю, але один із них – Горбачевський (Буринь) жив і працював у млині. Хтось із них – Василь (чи батько, чи син). Він мав віз, а моя мама – коней (їх ховали у прядиво або у кущі бузини від нашого сусіда Федя). Спарувалися і рушили в Умань рятувати односельчан. Добре пам’ятаю, як мама пекла дуже великий хліб у формах, а в кожну хлібину (тісто) втикала по солдатській баклажці з самогоном. У підводі з дощок зробили подвійне дно, між ними сховали зацукрений мед (тато мав чималу пасіку). Звичайно, мали і німецькі марки.

Добилися аудієнції у самого начальника табору. Коли мама на його очах розламала хлібину і звідти витягла флягу зі шнапсом, всі німці дружно розсміялися і дивувалися з винахідливості жінки-українки.

Прицмокували і над медом.

Не знаю, чи то подарунки посмакували коменданту, чи, може, щось таки людське йокнуло в його душі, але маму допустили до першої дротяної огорожі (всього їх було три).

Перед її очима постав жах: у ямах, в болоті, в землі борсалися, копошилися, як мурахи, тисячі наших воїнів – худющих, обірваних, у самих гімнастерках (була рання осінь), в очах – надія на порятунок. Надворі моросила мжичка. Конвой зачитував прізвища, імена і по-батькові, а вся маса кричала: «Я!».

Після чого всі кинулись на колючий дріт, який тут же повалився. Тоді автоматник дав чергу над їхніми головами, а німці нагаями загнали всіх знову в ями.

На другий день мама з дядьком Буриньом (по-вуличному) знову пішли до коменданта. Він дозволив зачитувати прізвище й ім’я, а по-батькові треба було самому назватись. Тут уже ніхто не обмане.

Таким чином із тисяч було звільнено всіх одинадцять яланчан, в тому числі батькового найкращого друга Івана Герегу, це по-вуличному, прізвища, на жаль, не знаю. Не знаю й інших звільнених із полону. Думаю, що нащадки щось-таки чули про їхнє визволення з Уманського котла (до речі, про Уманський котел написав книгу поет Євген Долматовський «Зелена брама»).

Коли наші вийшли за третю лінію дроту, комендант показав рукою в далечінь лісу і сказав: «До лісу вас ніхто чіпати не буде, а далі – рятуйтесь самі». Як сказав, так і зробили: до лісу дійшли разом, а далі кожен пішов своєю дорогою, тому додому повернулися в різні строки. Мама з татом добиралися два тижні. Розказувала, що і коней, і віз у них забрали. Вони з татом ночували і в скиртах, і в лісі, і в полі. Дуже далеко обходили річку Синюху, бо шукали броду. Якась жінка пустила на ніч, але ночували на горищі, бо воші доїдали тата. Все пережили… Деякий час тато побув дома, а потім його забрали на фронт і направили в штрафбат (адже був у полоні – а це велика провина). Там, під Яссами, його було вбито нашими ж снарядами (послали вперед, а координати батареї не надали). Про це, повернувшись живим, перед самою своєю смертю розповів мені його друг Іван Герега. Раніше не смів розкривати «велику» державну таємницю: давав розписку. Разом із татом тоді загинув ще хтось із Яланця.

Сьогодні, згадуючи деякі деталі цієї людської трагедії, я по-іншому оцінюю події, ситуації. Нас вчили усіх німців вважати ворогами, фашистами. Але, як бачимо, були навіть серед їхніх високих чинів гуманісти.

Пам’ятаю, у нас під час війни були на квартирі два німці – Михайло (так називала його мама) і Йоган. Михайло був одружений. Не раз виймав фото дружини й дітей і, дивлячись на них, говорив: «Я не хочу пуф-пуф у твого, бо ти маєш дочку, а він не хоче стріляти в мене, бо в мене двоє дітей. Це Сталін і Гітлер винні у цій війні».

Я тоді думала: як це може бути винним сам Сталін? Але сьогодні всі ми добре знаємо, яку роль відіграв саме він у цій людській трагедії.

Минуть роки, десятиліття.

Думаю, що покоління, народжене вже у самостійній Україні, дасть належну оцінку і сьогоднішній війні. Наша країна ніколи ні на кого не нападала, а тільки захищалася, бо її завойовникам смакувала наша земля-годувальниця. Дуже їм дерло в горлі та носі від нашої працьовитості, чесності, гостинності, мудрості, самопожертви в ім’я родини та Батьківщини.

Душа справжнього українця ще не вивчена і не досліджена найдосконалішими істориками і науковцями – ні нашими, ні чужими.

Такою загадковою нацією ми є і будемо. І за це нам – честь і хвала!

Настасія ЖУРАВСЬКА.
с. Яланець-м. Трускавець.


Дивіться також в розділі  Нам пишуть
» 16.06.2018 Сьогодні економічно складний час для всієї країни та для кожного господарника і підприємця зокрема, не виняток і ПрАТ «Птахокомбінат «Бершадсь кий». Але, за свою майже сорокарічну історію, ми завжди намагалися йти в ногу з часом, постійно...
» 16.06.2018 Кожна людина має свій характер, уподобання, пріоритети у виборі прикладу для наслідування. Я давно обрав найближчих і найрідніших для мене людей – моїх батька та матір. Так склалося не тому, що вони багато чого досягнули у житті, а через те, що...
» 16.06.2018 Даруйте любов! А як її дарувати, якщо не словами в книжках? Дуже просто: презентувати в бібліотеку, де юні читачі із захопленням гортають сторінки творів своїх земляків. Під час проведення місячника крає - знавчої книги фонд бібліотеки Джулинської...
» 15.06.2018 При Бершадській ЗОШ І-ІІІ ступенів №3 із кінця травня працював пришкільний табір «З.О.Д.І.А.К.» із денним перебуванням школярів. У ньому відпочивали та оздоровлювалися 260 дітей – найбільше в районі. З великим задоволенням поспішали сюди учні 1-9...
» 07.04.2018 Через баночку цибульки…
» 07.04.2018 Батьківська пісня
» 07.04.2018 Завітайте до «Орхідеї»
» 01.04.2018 Шукаймо позитив, будьмо оптимістами
» 01.04.2018 І знову війна
» 01.04.2018 Уроки – як свято
Всі статті розділу Нам пишуть »
Цікаві фото
48 фото   
<b>ШЛЯХОВА</b><br />
4 фото   
<b>Проблеми освіти, кадрові питання</b><br />Більше місяця минуло відтоді, як Михайло Бурлака був призначений головою райдержадміністрації і склав повноваження...
3 фото   
<b>Змагання держслужбовців</b><br />Минулого четверга на Бершадщині відбулось гарне спортивне свято &ndash; на центральному стадіоні міста проходили...
2 фото   
<b>Тирлівка, Кавкули – і про них не забули</b><br />Черговий «День районної ради» її голова М.Г. Бурлака провів у Тирлівській територіальній громаді разом з депутатами...
Всі фотогалереї »
Ми - пам’ятаємо - «Книга Пам’яті України» / П'ятківка
Рудоман Тарас Андрійович (1904) 1904 р., українець, селянин. Мобілізований в 1944 р. Рядовий. Загинув 1944 р. Похов. Молдова.

З історії Бершаді
Допомога робітничих колективів прискорила відродження сільськогосподарського виробництва, сприяла підвищенню культури землеробства. Читати далі »



Останні новини

З глибинних джерел пам’яті - Листи читачів до редакціії газети "Бершадський край" та сайту - www.bershad.ua
Користувачі OnLine: 
Бершадщина  | Форуми  | Сторінками історії  | Літературна Бершадь  | Фотогалереї  | Новини  | Довідники  | Визначні місця  | У нас в гостях!  | Прогноз погоди в Бершаді  | Телефонні довідники
  • продам будинок с. Хмарівка газ, капітальні прибудови земельна ділянка 40 соток, гарне місце
    продам будинок с. Хмарівка газ, капітальні прибудови земельна ділянка 40 соток, гарне місце
    10.11.2018(096) 110-73-20
  • втрачено сертифікат серії ВН 0235449 виданого Бершадською РДА на право на земельну частку(пай) на імя Корнійчука В.І.
    втрачено сертифікат серії ВН 0235449 виданого Бершадською РДА на право на земельну частку(пай) на імя Корнійчука В.І.
    19.10.2018(097) 210-13-28
  • Потрібні робітники на завод в Польщі. Заробітна плата від 17 тис грн. Наказ 1310 від 10.09.18
    Потрібні робітники на завод в Польщі. Заробітна плата від 17 тис грн. Наказ 1310 від 10.09.18
    24.09.2018(096) 150-62-37
  • Продам будинок с.Війтівка вул. Терешкова,37. будинок з усіма зручностями, а також з усіма прибудовами (гараж, сарай, погріб, свердловина) земельну ділянку 16 соток
    Продам будинок с.Війтівка вул. Терешкова,37. будинок з усіма зручностями, а також з усіма прибудовами (гараж, сарай, погріб, свердловина) земельну ділянку 16 соток
    04.07.2018(067) 384-89-95
  • Продам земельну ділянку м.Бершадь вул.Незалежності,7. А так же червона цегла, панелі перекриття, фундаментні блоки 40.
    Продам земельну ділянку м.Бершадь вул.Незалежності,7. А так же червона цегла, панелі перекриття, фундаментні блоки 40.
    04.07.2018(067) 384-89-95
  • Продам 3-к. Квартиру по вул.Миколаенка,2
    Продам 3-к. Квартиру по вул.Миколаенка,2
    31.05.2018(067) 145-75-04
Всі оголошення Розмістити оголошення