Три прохання до Святого Миколая

Але вже зараз можна бути певним, що цей непростий рік запам’ятається витрачанням мільярдів бюджетних доларів на підготовку до ЄВРО-2012, все жорсткішою централізацією влади Віктором Януковичем, і, безперечно, безпорадністю чинної влади щодо виконання своїх же зобов’язань з покращення життя громадян. Для мене, як для народного депутата, який щомісяця намагається щонайменше 3-5 днів приділити спілкуванню із виборцями на рідній мені Вінниччині, цілком очевидно: простій людині за цей рік, у абсолютній більшості випадків стало жити ще скрутніше. Пенсіонери, вчителі та вихователі, лікарі та медсестри, загалом усі співробітники бюджетних установ, за 2011 рік так і не отримали бодай якогось суттєвого збільшення своїх доходів. Підприємці відчувають дедалі більший тиск податкових та контролюючих органів, змушені платити все більше хабарів (будьмо щирі) та усіляких поборів; молоді люди, навіть здобувши освіту (що зараз ой-як нелегко зробити) практично не мають шансу знайти навіть низькооплачувану роботу, якщо не мають надійного «прикриття». У той же час, влада не зробила практично жодного кроку, щоб українці могли більше розраховувати на власні сили, а не чекати на «подачки» від уряду. Воно й не дивно: для Партії регіонів життєво необхідним є збереження принципу, за яким в обмін на сяке-таке збереження чи формальне підвищення соцвиплат, народ мовчатиме, коли розкрадаються мільярди. Цій владі просто непотрібні (чи й навіть – небезпечні) громадяни, які можуть власною працею заробити собі на гідне життя. Бо ж у такому разі ці громадяни будуть значно більш вимогливими до влади, незрівнянно більш відповідальними у власному політичному виборі. Їх уже не задовольнятиме дешевий соціальний популізм та загравання з питань мови, Росії, ЄЕП тощо. Через усе це й недивно, що за рік, який минув, в усіх українців стало значно менше впевненості у завтрашньому дні для себе і своїх дітей.

Звичайно, я розумію, що неможливо (навіть за наявності бажання) швидко докорінно змінити ситуацію на краще. Так само, я визнаю, що у владі є окремі люди, які щиро працюють, щоб зміни на краще відбулись. Але ці люди не роблять в цілому «погоди» на рівні держави. Усі ми часто чуємо, що спадок проблем в економіці, залишений Юлією Тимошенко, був надто тяжким, а отже потрібен час, щоб налагодити справи. Нам розповідають, що потрібно потерпіти ще трохи і потім буде легше, бо просто цього року потрібно було віддавати надто багато боргів. Ми стомились слухати про те, що Україна рухається в Європу, і скоро всі ми житимемо як і належить справжнім європейцям: заможно і спокійно. Але усі ці слова – омана. Партія регіонів та Віктор Янукович вже впродовж майже 2 років повністю, безроздільно, нікому не звітуючи, керують країною. І нічого не змінилось на краще не тому, що в них було начебто мало часу, а тому що мета у них була іншою: змінити на краще не життя народу, а своє власне. Для головного (у їхньому, можновладців, розумінні) часу цілком вистачило: усі друзі та родичі призначені на «смачні» державні посади; десятки мільярдів (!) бюджетних гривень отримали «свої» підрядні підприємства, які будують аеровокзали, дороги та стадіони до ЄВРО-2012; потрібні люди отримують квоти на експорт зернових; не менш потрібні – за безцінь скуповують рештки державних підприємств. Перелік, впевнений, може продовжити кожен з вас.

Тож рік, який минає, дає небагато приводів для оптимізму. Проте розчаровуватись і махати на все рукою не можна: влада якраз і чекає, щоб українці перетворились на безмовне, замучене стадо, яке не зможе чинити нікого опору, і яке вдовольнятиметься якимось жалюгідним, в 10-20 грн. підвищенням зарплат і пенсій напередодні виборів. Але я впевнений, що такої втіхи нинішні керманичі не отримають. Раніше чи пізніше, але ця влада піде, і ситуація таки змінюватиметься на краще. Звісно, хотілося б, щоб зміни не забарились.

Різні питання мають різну вагу, і деякі з них стають актуальними у певний час. Для мене, як для народного депутата впродовж тривалого часу, зрозуміло, які саме питання (з точки зору життя пересічного українця) будуть ключовими у наступному році.

Сьогодні, напередодні новорічних свят, я звертають до Святого Миколая, одного із найбільш шанованих в нашому народі святих, із проханням допомогти усім нам із головними, як на мене, питаннями, які матимуть особливу вагу в прийдешньому, 2012, році.

Моє перше прохання – про здоров’я. Звичайно, наше здоров’я великою мірою залежить від нас самих, та ще, звісно, — від волі Господньої. Але, у той же час, — і від системи охорони здоров’я, яка існує в державі. Безумовно, ця система – украй недосконала та неефективна. Безумовно, медична галузь в Україні потребує реформування. Нинішній стан медичних закладів, рівень забезпечення найнеобхіднішими медпрепаратами, оплата праці лікарів та медсестер – усе це не витримує жодної критики. Але так само жодної критики не витримують і недолугі зусилля влади з впровадження експерименту із реформування системи охорони здоров’я, що проводиться, зокрема, й у Вінницькій області. Реформування – це оптимізація, зміна на краще, системи управління певної галузі, підвищення її ефективності в інтересах, перш за все, людини. Те, що пропонує влада зараз – це не реформування; це – капітуляція перед гострою нестачею бюджетних коштів, перед їх розкраданням на усіх рівнях – від міністерства до районної лікарні. Фактично, під обгорткою реформування Партія регіонів пропонує ліквідацію цілої мережі закладів охорони здоров’я, скорочення медперсоналу, ще більше віддалення медичних послуг від потреб людини. Звичайно, система охорони здоров’я потребує змін, у тому числі – і запровадження страхової медицини, яка повинна існувати паралельно із загальнодержавною безкоштовною системою охорони здоров’я. Але реформування медичної сфери повинно відбуватись після широкого громадського обговорення, із урахуванням думки, передусім, самих медиків, науковців в системі управління, фінансистів. І метою такого реформування повинна бути не економія на найціннішому – людському життю та здоров’ю, а покращення рівня забезпеченості кожної людини (в тому числі, і мешканців найвіддаленіших сіл) медичними послугами.

Моє друге прохання до Святого Миколая – про майбутнє. Про майбутнє наших дітей. Тобто, про освіту. Один із незаперечних здобутків помаранчевої влади – впровадження зовнішнього незалежного оцінювання (ЗНО) знань учнів, зараз опинився під загрозою. Незалежне оцінювання – це той перший крок, який реально створив можливості для дитини із простої сім'ї, здобути освіту та отримати який-не-який шанс на гідне майбутнє. Сьогоднішній міністр освіти, відвертий українофоб, Дмитро Табачник робить все, щоб повернути вчорашній день, нівелювавши систему зовнішнього незалежного оцінювання, через введення так званого «додаткового балу вищого навчального закладу», який дозволить повернути корупційну систему в освіту. Наше головне завдання в наступному році – не лише не допустити прийняття Табачникового законопроекту «Про вищу освіту», але й зробити все необхідне для подальшої реформи галузі. Одним із кроків на цьому шляху може стати впровадження персональних грошових грантів для найбільш здібних абітурієнтів, що дозволить їм самостійно (за умови відповідного контролю) розпоряджатися бюджетними коштами, виділеними на їхню освіту – на власний смак обирати вищий навчальний заклад, спеціальність, закуповувати наукову літературу (в тому числі, через підписку в мережі Інтернет) тощо. Концепція відповідного законопроекту, головною метою якого має стати створення рівних можливостей для усіх дітей на здобуття кваліфікованої освіти, вже опрацьовується мною та моїми однопартійцями. Переконаний – лише якісна здатна створити краще майбутнє як для наших дітей, так і для українського суспільства в цілому.

Третє прохання – про землю. Для мене, як для депутата із багаторічним стажем, сьогодні абсолютно очевидно, що однією із цілей для олігархів із числа чинної влади є впровадження так званого ринку землі виключно заради власного зиску, без огляду на потреби селян. І, звичайно, значною перемогою у Верховній Раді є прийняття закону, який відтерміновує вільний продаж земель сільськогосподарського призначення принаймні до 2013 року. Звичайно, після завершення виборів до Верховної Ради України, за результатами яких Партія регіонів планує знову сформувати більшість, спритні ділки знову спробують прибрати українські чорноземи до своїх рук. Мета впровадження ринку землі (у тому вигляді, як це планувала зробити чинна влада) – за безцінь скупити чи не останнє, що ще залишилось у селян. Ті кілька гривень, які завтра будуть заплачені за землю українськими олігархами (у разі впровадження ринку землі), і на які селяни, щоб прогодувати власні родини, змушені будуть погодитись, дуже швидко обернуться на сотні та тисячі доларів, які ці олігархи отримають від перепродажу землі (легального чи не дуже) іноземцям, ласим до українських чорноземів. Ринок землі можна буде впроваджувати лише тоді, коли селяни самі будуть здатні купувати землю в тих, хто не хоче на ній працювати, і в такий спосіб, об’єднуючи земельні наділи, формувати економічно ефективні фермерські та кооперативні сільськогосподарські господарства. В іншому випадку – десятки і сотні тисяч гектарів опиняться в руках новітніх рабовласників, а селяни змушені будуть працювати на колись своїх полях за копійки, перетворяться фактично на кріпаків, бо просто не матимуть іншого способу заробити собі на шмат хліба.

… Я звертаюсь до Святого Миколая із цими та іншими проханнями із щирою вірою в те, що Вищі Сили не залишать Україну без своєї турботи. Але у той же час, я твердо розумію, що саме наші зусилля є визначальними для того, щоб Україна стала по-справжньому європейською країною. Впевнений – наші люди не дурні, і цілком здатні відрізнити правду і щирість від олжі та своєкорисливості.

Анатолій Матвієнко, народний депутат України