Олена Дишлюк

Вечір вже догорів Ти стояла одна Тихо падала ніч на алеї Ти не знала, що він не чекає тебеВін шукає вже інщу лілеюНе чекай і не плачНе сумуй не ридайВін не вартий палкого коханняТи його розлюби зустріч з ним не шукайНе ховайся у теплі страждання.А якщо і колисьТи зустрінешся з нимТи вдавай, що йому ти не радаБудь ти горда – як меч,Будь як камінь тверда,Хай подумає, що таке зрада?! читати далі ...»

Наше село розвинене всебічно Є школа, і 'Веснянка' дитсадок Через село в нас протікає річка Зариблений в нас також є ставок. Відділ зв’язку, кафе і сільська радаСтанція переливання крові і медпунктВсе це говорить, що в селі є 'правда'І працьовитий тут живе народ.В нас гарний стадіон, де влітку і весноюГрають в футбол геть із районних сілІ хлопці бирлівські завжди напоготовіЙ... читати далі ...»

Стоїть ще не зовсім жовта, а золотава осінь. Ніжний, ще по-літньому теплий вітер роздмухує пасма бабиного літа, що легким павутинням обвили траву та високі бур'яни парку. Ніжно шелестять каштанові п'ятикутні листки, що в траві, немов серветками розляглись під пахучими свічами. А тепер колючі кульки ледь-ледь починають розкривати свої серединки, і додолу падають стиглі коричневі каштани.... читати далі ...»

В той день, коли цвіли сади? Ти пам'ятаєш ніжні мої руки Й несмілий шепіт: '…чекаю, прийди…' Ти пам'ятаєш, як ходили разом Алеями, що іскрились в росі?Ти пам’ятаєш, як казав: 'Кохаю…'Тримаючи троянду в руці?…Я пам'ятаю, милий, все я пам'ятаюЯк жаль, що вже забувсь ти.Але пройдуть роки, й колись в печаліЗгадаєш ти мене в полоні самоти. читати далі ...»

Я чую, як ти просипаєшся вранці Дзвінким шумом птахів дібров У теплі промінчики, мов сонця пальці Тебе обіймати, село. Росою краплистою ти ніжно вмиєшсяІ вітер розчеше гілляКрасива природа навкруг простелиласяЦе Бирлівка рідна моя.Тут моя моя хата, тут я народиласьІ не жалкую про цеТут - пахне м'ята, там - іва схилиласьЛелека в гніздо щось несе.У полі колоситься жито, пшеницяГудут машини,... читати далі ...»

'Учітесь, читайте. І чужому научайтесь, й свого не цурайтесь' Т. Г. Шевченко.Все шкільне життя мрієш стати великою людиною. Хочеться бути схожим на когось з директорів, начальників, або звичайну вчительку, яку всі поважають, про яку пишуть, і яку не забувають. Але не всі ми повз мрії стараємось досконало вивчити уроки. Адже шлях до чогось великого починається з тернів першого класу. Коли хочеш... читати далі ...»

Кохаю тебе мій коханий, Кохаю у сні й наяву, Кохаю від ночі й до рання Тобою одним я живу. Нехай ти про мене забувся, Нехай пролетіли роки, Але моя пам’ять не згасне, Для мене ти в світі один. читати далі ...»

Я люблю тебе, краю Бершадський Рідна серцю моя сторона Як почую бува десь зненацька Десь про Бершадь, аж дух завмира. Так і хочеться добре почутиПро свій край від далеких людейІ сказать, з гордістю посміхнутисьЩо із тих я бершадських земель.Я люблю тихі весни подільськіКоли шумно стає у містахКоли квіти цвітуть. Й по-вкраїнськиПахне хліб у сільських хатах.Теплим літнім сонячним ранкомПо... читати далі ...»

Коли білі сніги починають стрімко бігти тендітними струмочками, а у сонних лісах пробиваються ніжні підсніжники, ми перші беззахисні квіти приносимо у школу, щоб поставити на вчительський стіл. Білі тендітні голівки ніжно схилились з невеликого стаканчика на скатертину вчительського стола між книжками, і в класі пахне весною. Весна вже є, вона війнула першим подихом квітів, першими розталими...

Замерзло все, заковані в кайдани Стоять мовчазні широкі стави. Іде зима, немов в кожусі пані, І залишає скрізь свої сліди. Змахне рукою – крутять заметілі, Тупне ногою – сипляться сніги. Сріблиться на бровах у неї іній, Косу немов із снігу заплели. Вона холодна, але гарна пані, І щічки в неї білі та рум’яні. Неввічлива вона – мете снігами, Та дружить... читати далі ...»