За адмін.поділом 16 ст. Брацлавський повіт 16 ст.
За адмін.поділом 19 ст. Гайсинський повіт 19 ст.
За адмін.поділом 20 ст. Бершадський район
Серебрія — село, центр сільської Ради. Віддаль до районного центру — 44 км, до найближчої залізничної станції Удич — 12 км. Населення — 937 чоловік. Сільській Раді підпорядковане село Березівка.
В селі розташована центральна садиба колгоспу «Зоря комунізму». В господарстві 3310 га землі, в т. ч. орної 2700 га. Основний напрям виробництва — зернові й технічні культури та м'ясо-молочне тваринництво. За високі врожаї цукрових буряків ланкову колгоспу 3. Л. Ткачук нагороджено орденом Леніна. В селі трудяться 38 комуністів й 22 комсомольці.
У Серебрії — початкова школа, 2 бібліотеки, будинок культури, дитячі ясла. Видається багатотиражна газета «Колгоспне село».
За бойові заслуги в боротьбі за свободу і незалежність Батьківщини у 1941—1945 роках 156 жителів села були нагороджені орденами і медалями. Село існує з середини XVIII століття. Поблизу Березівки виявлено залишки поселення доби неоліту.
«Історія міст і сіл УРСР. Вінницька область» Харків, 1972р
Село Серебрія було засноване ще з половини ХУІІІст., десь у 1750 році за твердженням старожилів. А на початку ХІХ ст.вже був Хутір, який пізніше отримав сучасну назву, що пішла від пана Серебрянського, який був добрішим та милосерднішим до крапаків – втікачів, порівняно з іншими панами. Пан Серебрянський мав маєток та 200 вуликів, і йому було дисить вигідно приймати селян – втікачів. Від пасіки пан мав добрий прибуток. Приймаючи селян – втікачів , він заснував хутір, який пізніше назвав Серебрією.
Етимологія сільських прізвищ. Багато про що можуть розповісти сільські прізвища. На цьому хуторі селилися люди із віддалених країв, з далекої Волощини (суч. Румунія). Тому характtрним для села є прізвище Волощук.Село було поділено на західну і східну частини, жителі яких мали подвійні прізвища: Стригун – Корнійчук,Савлук –Купа,Ткачук – Удовиченко, Костик – Бурейко,Терсицький – Якишів,Головатюк – Чумак,Чвертко - Ябита. А такі, як Цюк,Снігур, Третяк- вихідці із Серединки. Прізвище Лаба – із західних полабських слов»ян. Бойко – із Західної України, Коваль – пішло від циган. Наконечний – із давніх зброярів, які виготовляли луки, стріли, наконечники.Ярославський – походить від слов»янських мов- яро – весно, ярий – весняний. Ярослав, той, що славить весну. Такі прізвища, як Туринський, Сохацький, Валігурський, Стахурський,В»язловський,Калінський, Возніцький – це верства людей, які не були закріпачені і займалися фурманством.
Населення Серебрії займалося виключно землеробством. Всі жителі були православними.
Першу церкву збудовано в 1918 році.Це була невелика дерев»яна хатина, у якій жив дяк. Щонеділі прихожани приходили молитися та охрещувати дітей. Біля церкви було кладовище, на той час там були козацькі могили після війни із турками та татарами. Під час Великої Вітчизняної війни церква була зруйнована і досі не реставрована. Тому жителі Серебрії ходять молитися до ближніх сіл.Школу відкрито у 1909 році. Це була невелика стара глиняна хата під соломою , з малими вікнами. До школи могли іти навчатися тільки діти багатих селян, адже потрібно було заплатит дякові , який і був учителем. Дяк мав церковну освіту, міг читати і писати, більше у селі на той час письменних людей не було. Після Жовтневої революції у 1918 році школа була зруйнована. Відбудована у 1919 році.
Революція 1917 року, громадянська війна, принесли чималу шкоду селянам. Після революції селяни отримали панську землю та почали обробляти свої земельні ділянки хто як міг : сіяли жити, пшеницю, ячмінь, кукурудзу.
В роки громадянської війни 1920 – 1921 років загинуло багато жителів, в той час також в селі був страшний спалах чуми.
Запровадження національної економічної політики дало велику вигоду сільському господарству. Селяни могли вільно продавати свої врожаї та купувати, що потрібно. Після смерті Леніна все різко змінилося. Штучно організований Й. Сталіном страшний голодомор 1933 року забрав життя багатьох жителів. Сьогодні про це свідчить братська могила на кладовищі, де поховано 300 жителів Серебрії. Але біди цим не закінчилися. Попереду була Велика Вітчизняна війна, яка забрала життя 125 жителів. Важко було і після війни, коли йшов перід відродження народного господарства. У 1947 році була страшна посуха, яка ще раз нагадала про страшний голод.
Починаючи із 1960 року, село почало потроху розростатись та відроджуватись. Нову школу побудували у 1964 році, вона існує до теперішнього часу. У Серебрійській загальноосвітній школі І – ІІ ступенів навчається 64 школярі.
У тому ж 1964 році збудовано будинок культури, приміщення сільської ради, контори, ФАПу, ферми, висаджено парк із шовковиці. У 1991 році село було телефонізоване.
У 2000 році КСП «Зоря» реорганізовано в ПП «Зоря», яке очолює Бондарина В.П.
Станом на 1 серпня 2007 року в селі Серебрії проживає 523 жителі, 64 дітей навчається у загальноосвітній школі. Працює ФАП, будинок культури, сільська бібліотека, поштове відділення, три торгових точки.
Центральна дорога з твердим покриттям, решта – грунтові. Землі - чорноземи. Населнення в основному займається вирощуванням сільськогосподарської продукції.
До Серебрійської сільської ради належить село Березівка.
Видатні люди села: перекладачі - Багров Олексій, Богайчук Пилип; чудові музиканти- Звонський Григорій, Павук Василь, Брижатюк Микола, Покотило В'ячеслав, Головатюк Анатолій
