Для Василя Корнелюка ця стежина пролягла не просто через подолання, здавалось би , непоборних перешкод та рубежів. Вона пройшла крізь біль і страждання.
Народився В. М. Корнелюк 14 серпня 1960 року у селі Баланівці на Бершадщині.
У 1977 році успішно закінчив середню школу. Любов до людей і природи рідного краю стали вирішальними у вибору фаху: він став студентом природничо – географічного факультету Вінницького державного педагогічного інституту, який закінчив у 1982 році. За направленням поїхав на Кіровоградщину, де працював учителем географії та біології у Рівенській середній школі №5 Новоукраїнського району. Після трьох років роботи був призваний до лав тодішньої Радянської Армії. Служив у Забайкаллі. Додому повернувся у званні лейтенанта запасу. Шлях, яким він іде (так, іде, хоча фізично ходити не може), зараз свідчить, що його зусилля не марні, що він знайшов своє місце у житті і суспільстві. Побажаймо ж йому оптимізму і творчих звершень!
Продовжував працювати на освітянській ниві. Та розмірений ритм життя перервала дорожньо – транспортна пригода. Інвалідність… Інший на його місці впав би у відчай, адже в одночасся нещасний випадок перекреслив і можливість улюбленої роботи, і перспективи та сподівання на кращі зміни в житті. Та потрібно було виробляти якість нові життєві орієнтири. Воля і мужність, наполегливість і ота невидима Божа іскорка поетичного обдарування , розгорілись у вогонь чудових віршів:
Білий аркуш засніженим полем
З-під моєї іскриться руки…
В перемішку зі щастям і болем
У твій світ прокладаю стежки….
