Хотілося, ой як хотілося написати пісню про рідну Баланівку. Скажу відверто: не насмілювався. Мабуть, від того, що народився і виріс у цьому, на диво, великому і мальовничому селі, хоч ніби знаю його історичне коріння, самобутніх людей. Пісня до цих пір так і залишилася б у засіяній родючим зерном землі, не могла злетіти на світ Божий, торкнутися сердець і розуму сельчан, якби не вихід ось цієї невеличкої книги, яку незабаром ви триматимете в руках.
Зародилося неймовірне бажання, аби «баланівчанка» вплелася в єдиний голос моїх інших пісень. Але, як часто трапляється, плануєш, підбираєш, пишеш – а воно не те, якось натягнуто, вимушено.
…І ось знову їхав у мою Баланівку, і знову повертався подумки у своє минуле, дивився на кремезні і зовсім юні сосни, багато з яких пам’ятаю від дня їхнього благословення, на гостроверхі тополі і квітучі вишні, на старенькі хати, що колись чепурилися на всю округу, на нові добротні будівлі. Отож, чим меншою була відстань до Баланівки, тим сильніше билося серце у грудях. І враз народилися слова, невимушено, легко: Я іду по дорозі, де тополі і вишні, А назустріч хатини з обіймами вийшли… Тут минали дитинство, юність, звідси пролягла стежина у широкий світ: Мати крила дала, батько – силу і волю, Українська земля – рушниковую долю… Ось так, рядок за рядком, народився вірш, якого спочатку назвав «Мої крила і доля», та невдовзі він отримав іншу назву – «Ти у серці єдина». Показав його одному з самодіяльних композиторів.
Той із бажанням взявся за написання музики. Було це напередодні свята Івана Купала.
А вже в день свята пісня вперше змахнула крильми перед баланівським будинком культури, де зібралося багато сельчан. Сприйняли земляки новий твір по-різному, бо ж у гомоні урочистостей не всі присутні були готовими до його оцінки. Схвилювало майже кожного те, що оспівувалася рідна Баланівка, її казкова природа, синівська любов до отчого дому. А коли закінчилася презентація пісні, почулися схвильовані вигуки, оплески… Разом із тим, поєднання вірша з музикою я уявляв трохи в іншому плані, що, на мою думку, могло підсилити зміст і гармонію пісні. І тоді згадав про баланівчанина Афанасія Медражевського. Живе він у Вінниці, викладає в училищі культури і мистецтв імені Леонтовича, є заслуженим працівником культури України. З 1970 року – керівник хорової капели «Надбужанка» Вінницького національного медуніверситету імені Пирогова, а з 1993-го водночас керує народним хором «Дзвін» міського палацу мистецтв «Зоря». Ці колективи є багаторазовими переможцями різних конкурсів і фестивалів.
Сам же Афанасій Теофілович удостоєний мистецьких премій імені М.Трублаїні та М.Леонтовича.
Знаю його ще з юних літ.
Афанасій від мене на п’ять років старший і жив на іншому боці мальовничого ставу, часто бував на нашій вулиці у свого шкільного товариша Петра Омельченка. Навідувався сюди і я. Афанасій грав на гармошці і колоритним голосом співав. До цих пір запала в душу «Пісня про рушник». Яка душевність, ніжність, неповторність… Був заспівувачем він і в шкільному хорі.
…Отримавши мого листа, Афанасій Теофілович невдовзі зателефонував: – Вірша твого вже покладено на музику. Працював з нат хненням, адже йдеться про рідну Баланівку… А ще через деякий час дізнаюся, що пісня виконувалася в День Соборності у Вінницькому палаці мистецтв «Зоря». До того ж, вона знайшла прописку у збірнику для вокально-хореографічних колективів вищих навчальних закладів, автором якого є Афанасій Медражевський.
І нехай один, два рази на рік пісня «Ти у серці єдина» злетить над рідною Баланівкою, торкнеться щирих сердець і почуттів, буду від цього щасливим. Адже коли живе пісня – живе наша мрія, яскравіше світять зорі, привітніше усміхаються люди.
Анатолій ФАРТУШНЯК.
Вітаємо Анатолія Дем’яновича з днем народження (4 лютого). У минулому він чимало літ трудився в нашій газеті, пройшовши творчий шлях від коректора до відповідального секретаря.
Міцного здоров’я і щасливого Вам довголіття!
З повагою – працівники редакції газети «Бершадський край».
ТИ У СЕРЦІ ЄДИНА
Я іду по дорозі, де тополі і вишні, А назустріч хатини з обіймами вийшли.
Б'є моє джерело у родинній домівці, Зріс до сонця я тут, у моїй Баланівці.
Приспів.
Мати крила дала, батько – силу і волю, Українська земля – рушниковую долю.
Я вклоняюсь до ніг із погордою сина, Україно, ти у серці завжди єдина!
Мріють верби над ставом, усміхаються діти, Ой, як хочеться щиро і палко любити.
Де б не жив, не бував у безмежному світі, За мій рід і село залишаюсь в одвіті.
Приспів.
Скільки синіх волошок у пшеничнім розмаї, Всі вони найсвятіші у рідному краї.
Безліч з'їздив доріг на життєвому полі, Те, що я з Баланівки, завдячую долі.
Приспів.
