В мого діда Миколи було два сини, дві дочки. Землю давали на члена сім’ї, яка поступово збільшувалася, і згодом сімейство мало її 13 гектарів. В 1930 році в діда забрали землю і назвали його «кулаком». Він на кулакові спав, сам рано вставав, на полі схід сонця зустрічав, з своєю сім’єю землю потом поливав та ледачих годував.
В селах організовували грабіжницькі бригади, які називалися комнезамами (комітет незаможних селян) і комбригами (комсомольські бригади). Вони ходили по селі вдень і вночі, штурхали землю списами, в людей останню поживу забирали.
В лютому 1930-го вночі комнезамівці розбудили наше сімейство і всіх нас викинули на сніг. Запам’ятався мені страшний кошмар: вночі виють собаки, гримають дверима комнезамівці, плачуть діти, мати ридає, мене на снігу подушкою і свиткою укриває, комнезамівця благає, щоб віддав батьків кожух, бо на снігу дитина замерзає… Це була страшна ніч: комнезамівці ходять з ліхтарями, щось шукають. Знайшли в казані квасолю і теж забрали, на комнезамівський віз висипали.
Безумовно, я пишу про наслідки тодішньої політики, а потрібно було б сказати про причину, що призвело до голодомору селянства на Україні. Імпершовінізму було потрібно знищити цвіт нації.
Фактично патріотичне виховання молоді велося в селянській родині, а тому тодішня політика була спрямована на урбанізацію та асиміляцію сільського населення.
Звичайно, в своїй коротенькій розповіді я не можу віддзеркалити всього того, що робила у той час влада, щоб знищити власника землі.
Знищили власника землі – знищили в людей і любов до праці на землі.
Нині можна почути такі слова: «Голоду не було». Це може сказати лише той, хто цього не пережив. Наша сім’я була працьовитою і заможною, але коли грабіжники забрали в нас всю поживу, то з голоду померли батько, дід, бабуня і брат.
Іван ЗАКРЕВСЬКИЙ, свідок голодомору. с. Джулинка.
