Якби наші діди завітали на цьогорічні кукурудзяні поля даного підприємства, то очам своїм не повірили б. Бо дивуватися дійсно було чим. Прямолінійність посіву – бездоганна. А так, як у міжряддях щей зовсім не було бур’янів, проглядалися вони на десятки метрів у глибину плантації. У рядках теж все було, ніби по велінню чарівної палички. Рослини не тільки вишикувалися, мов штахетини у паркані дбайливого господаря, практично на однаковій відстані одна від одної, а на додачу ще й чималої величини кукурудзяні початки ніби хтось навмисне поприв’язував теж практично на однаковій висоті.
Все це означало – чітке дотримання технології вирощування даної культури, помноженої, без чого вона була б неможливою, ще й на відповідний її сортовий склад. Але, якщо висловлюватися звичайною хліборобською мовою, все це є доказом тому, що у птахокомбінаті давно вже зрозуміли – далі жити буде неможливо, якщо продовжувати господарювати на землі по-старому і чекати при цьому на гарний урожай.
У день, коли ми заїхали на кукурудзяне поле, воно виявилося останнім у цьому сезоні, на якому комбайнери підприємства Володимир Васильович Бондарчук (на знімку) та Ігор Васильович Шевчук закінчували обмолот качанистої. Приємно було бачити з якою швидкістю їхні «Кейси» прямо таки «літали» в загінках. Адже хіба міг хтось ще донедавна уявити, що одним таким комбайном навіть таку культуру, як кукурудза, можна буде молотити щодня на площі до тридцяти гектарів.
Про урожайність її у даному полі вже і мову не доводиться вести, бо як не рахували, а виходило більше ста центнерів з гектара. І доказом тому, що це аж ніяк не помилка у розрахунках, були аж шість ЗІЛів і два КамАЗи, водії яких Василь Деркач (на знімку), Григорій Білозір, Станіслав Мельниченко, Сергій Недопапа, Павло Руденко, Григорій Лавренюк, Павло Луцишин та інші те й робили, що під’їжджали і від’їжджали з повними кузовами.
Вологість зерна, його втрати, як і намолочені центнери – все це контролювалося в самому комбайні.
Комбайнери розповідали, що тільки за годину роботи вдавалося намолотити одним агрегатом до 36 тонн зерна, а за день – до двохсот тонн.
До команди професіоналів годилося б, мабуть, занести того дня і Юрія Григоровича Загороднюка (на знімку), який на сусідньому полі трактором «Нью-Холенд» в агрегаті з оборотним плугом готував ріллю під наступний урожай.
Здавалося б, земля з тих пір, як на ній працювали попередні покоління, не змінилася, а віддачу почала давати он яку. Однієї тільки кукурудзи згадуваний вже В.В. Бондарчук намолотив у цьому році більше чотирьох тисяч тонн. А зросла урожайність, мабуть, тільки завдяки тому, що саме життя заставило запрацювати у цьому господарстві по-іншому. І щоб просто сказати, що в даному напрямку тут почали реалізувати якісь технології, то це означало б – нічого не сказати. Неозброєним оком тут не раз проглядалося, що неабияк працюють ще й з людьми, створюють їм належні умови праці та її оплату.
Таким чином, «революція» на полях птахокомбінату відбулася не тільки у технологіях, а й в людських душах – у цьому, всі стверджують, незаперечна заслуга директора підприємства І.І. Андрушка. У тутешньому трудовому колективі тепер можна зустріти працюючих з Крушинівки й Війтівки, з райцентру та багатьох інших сіл, але це аж ніяк, здається, не відбивається на організації їхньої роботи. Всі добре розуміюсь як одне одного, так і ті завдання, які щоденно постають перед ними. Таким чином, до команди професіоналів можна було б зарахувати чи не всіх трудівників цього колективу.
Павло КУШПЕЛА
