Власне кажучи, саме на такому рівні і пройшов звіт ювілярки. На ньому були присутні не тільки професійні літератори, вчені, виконавці, а й представники з різних куточків України, члени Вінницького земляцтва і просто друзі.
Не вистачило навіть додатково принесених стільців та лав, тож декому довелося стояти. Та й у визначений заздалегідь час не вклалися, і тривав бенефіс цілих чотири години. Вела вечір головний редактор тижневика «Слово Просвіти» Любов Голота.
Наталка Поклад читала свої вірші, розповідала про те, що їй вдалося зробити, а що ще тільки в роботі, ділилася творчими задумами і планами.
Учні київських шкіл читали її поезії, виконували пісні на її слова. Брали слово на вечорі науковці, колеги-письменники. А Дмитро Павличко аж тричі підходив до мікрофону.
Говорили про ювілярку і її творчість, активну громадську діяльність поети Світлана Йовенко, Петро Перебийніс, Володимир Шовкошитний, Анатолій Качан, Сергій Батурин, Михайло Шевченко та інші. Редактор її першої поетичної книги Петро Засенко згадав про те, як упевнено входила Наталка Поклад у літературу.
Мабуть, найемоційнішим був виступ колишньої однокласниці, з якою Наталка сиділа в школі за однією партою, Лідії Гуменної. Вона багато років пропрацювала в школі, а зараз очолює редакційновидавничий відділ Інституту професійно-технічної освіти Національної академії педагогічних наук України. Лідія Сергіївна згадала, як вони у далеких шістдесятих разом із подругою читали у саду під вишнями переписані від руки вірші Василя Симоненка, як купиликолись у книжковому магазині села Красносілки аж сорок примірників опального тоді роману Олеся Гончара «Собор» (книга вийшла у серії «Романи і повісті», коштувала дешево) і повезли із собою у технікуми, в яких навчалися, аби твір прочитало якомога більше їхніх ровесників. А ще ж тоді не пройшли мимо них і «Мальви» Романа Іваничука, поезії Ліни Костенко… На березі ріки, яку здавна називали Богом, минало їхнє дитинство. А Буг навчав їх долати труднощі, і Наталка перепливала його, здавалося б, без особливих зусиль. Та тільки вона відчувала, що не так це просто. Так і в житті, і в поезії, взагалі в творчості – не шукала легких шляхів, а прагнула діяти і жити не завдяки комусь і чомусь, а всупереч.
Може, саме тому у її поезії нема нічого зайвого, кожне слово на своєму місці.
Напевно, було б доцільно запросити Наталку Поклад на її малу батьківщину, аби вона виступила із творчим звітом і перед своїми земляками. А поки що порадіємо за її здобутки в царині поезії, публіцистики, етнографії. Тим же, хто хотів би більше знати про її творчість, радимо звернутися до вчительки Маньківської школи Тамари Череушенко, яка днями провела прекрасний відкритий урок саме на таку тему.
Від самої Наталки Поклад чекаємо нових поезій, нових книг і, як завжди, активної участі у багатьох добрих справах.
Федір ШЕВЧУК
Bershad.ua: Фото в галереї зроблені сином Наталки Богданом, надіслав Олександр Гуменний.
