Зміст цього листа шефу жандармів нам невідомо. Але, мабуть, це був черговий донос, оскільки, за її власними словами, воно вселило в серця всіх, що ознайомилися з ним, "ненависть і помсту".
У ці тривожні дні, коли повстання поширилося на Волинь, Поділля і докотилося до Київської губернії, Кароліна наважилася відвідати матір. Усюди на дорогах були сторожові контрольні пости повстанців. Раз у раз лунало: "Стій! Хто йде?" Почувши відповідь: "Маршалкова ольгополевского Повіту", її безперешкодно пропускали. Тоді вона переконалася, що прізвище Собаньскої - кращий мандат для патріотів. Кароліна посміхалася молодим полякам у свитках зі смушевими комірами, в кунтушах навипуск, а всередині її душила ненависть до цих безрідних ляхів . Лише один-єдиний раз її піддали огляду на заїжджому дворі між Балтою та Ольгополем. Але і то швидко відпустили, вибачившись перед ясновельможною пані.
Повернувшись, вона розповіла Вітте про свої пригоди і пережиті почуття х. "Навіть називати тепер себе полькою огидно", - зізналася вона.
Вітт поспішав у щойно залишену повстанцями польську столицю, де йому належало в якості військового губернатора і голови кримінального суду чинити розправу над полоненими патріотами. Ті ж, хто зумів перейти кордон - близько ста тисяч офіцерів і солдатів, - стали вигнанцями, перетворилися на блукачів.
Найбільше емігрантів скупчилося в Дрездені. Місто буквально було затоплене ними. Не всі мирилися з поразкою, багато хто жив надією, виношували задуми нових виступів. У цьому сенсі Дрезден був з точки зору царської влади небезпечним гніздом, звідки можна було очікувати в будь-який момент перельоту "журавлів" - емісарів емігрантського центру для організації партизанських дій. Вітт своєму розпорядженні на цей рахунок деякими даними, проте явно недостатніми. Найкраще випередити противника. Настав час присвятити Кароліну в його задум, вирішив Вітт.
Операція буде складатися з двох частин, почав він. Виконати першу порівняно легко. Для цього буде потрібно розіграти з себе патріотку, хоча це їй і не до душі. Таку, щоб ні в кого не залишилося сумніву щодо цього. Навіть у тих, хто знає про її перехоплений лист.
Друга частина складніша: проникнути в середовище емігрантів, вивідати їхні плани, намічені терміни виступів і імена виконавців.
Кароліна зрозуміла, що доведеться їхати до Дрездена. Розуміла й те, як це небезпечно. Доля Бошняка, страченого повстанцями, аж ніяк не приваблювала її. Як і доля тих царських шпигунів, над якими в серпні вчинив самосуд розлючений варшавський натовп, увірвавшись до в'язниці й повісивши їх на ліхтарях.
"Мене там просто-напросто прихлопнуть ці ваші патріоти'', - поправляючи мережива на сукні, з удаваним спокоєм вимовила Кароліна.
В успіху вона може не сумніватися, заспокоїв її Вітт, аби вдалася перша половина вистави. Чим переконливіше зіграє вона в ній, тим легше і безпечніше зможе діяти у другій. " Жодна людина,- запевнив Вітт,- не буде просвячена в операцію, крім нього самого і намісника Паскевича".
Незабаром по Варшаві почали поширюватися чутки про те, що за спиною царського сатрапа Вітта діє диво-жінка. Вона поспішає до кожного, кого генерал збирається покарати. Нібито відвідує каземати, присутня на допитах. І часто одне її слово пом'якшує долю нещасних. По секрету передавали, що вона навіть допомогла декому втекти , причому вивезла на власній кареті за заставу ...
Схильна до романтичних перебільшень, Варшава швидко увірувала в чутки і готова була молитися за збавительку.
Знайшлися й ті, хто підтвердив, що їм вдалося уникнути каторги, завдяки втручанню Кароліни Собаньскої. Вітт звільнив нібито на прохання Собаньскої двох-трьох ув'язнених, а одному вона допомогла "бігти". Цього було достатньо, щоб слухи проникли в середовище емігрантів.
У числі свідків виявився, наприклад, Михайло Будзиньскій, пов'язаний з галицьким підпіллям. Де тільки було можна, він із захопленням розповідав про Собаньску, яка допомогла йому врятуватися і "позбавила багато нещасних офіцерів польського війська від Сибіру і рудників".
Наведу ще одне свідчення зі спогадів Богуслави Маньківської, дочки знаменитого генерала Домбровського.
"Коли ні в кого не було надій, - писала вона, - над нещасними жертвами кружляв ангел порятунку й розради в особі Кароліни Собаньської ... Користуючись впливом, який мала на генерала, вона кожну годину свого дня заповнювала яким-небудь християнським вчинком, ходила по цитаделі і тюрмах, щоб звільнити або викрасти полонених ... За її таємною вказівкою в'язнів приводили в особистий кабінет Вітта, де в зручний момент пані Собаньська з'являлася через прихованих портьєрою дверей, і одного слова, а то й погляду цієї чарівниці було достатньо, щоб змінити вирок на більш м'який ".
Як бачимо, авантюристка добре попрацювала на легенду. Вітт, як зазвичай, направляв її і старанно допомагав. Тепер і самий недовірливий повірив би в перетворення Кароліни. Всі забули, що вона багато років пов'язана з царським генералом і ніколи не значилася в патріотках. А як же її перехоплені донесення? Їх оголосили підробленими і забули.
Словом, перша половина вистави пройшла цілком успішно. Грунт була підготовлений, можна вирушати в Дрезден. Тим більше, що був і привід для поїздки. Її дочка, яку свого часу Кароліна викрала в колишнього чоловіка (причому так майстерно, що навіть його захопила своєю спритністю), перебувала в Дрездені і збиралася заміж за молодого князя Сапігу.
У Дрездені Кароліну зустріли мало не як національну героїню. Одні бачили в ній другу Клаудіу Потоцьку, ангела доброти, посланого для розради і підтримки вигнаних з батьківщини співвітчизників. Під час повстання графиня Потоцька стала сестрою милосердя, а після - в Дрездені нею був заснований комітет допомоги польським емігрантам. Інші порівнювали Собаньську з не менш знаменитою Емілією Платер - відважною кавалерист-дівчиною, оспіваною Міцкевичем.
Усього кілька тижнів пробула Кароліна в Дрездені. За цей час встигла увійти в середовище емігрантів, проникнути на їхні зібрання, де її приймали за свою і де вона багато що почула і запам'ятала.
З вражаючим цинізмом говорила вона про те, що виключно заради наміченої мети спілкувалася з поляками. Їй вдалося наблизити тих, нахабно оповідала вона, спілкування з якими викликало у неї огиду. Найбільш цінним знайомим став Ісидор Красінський, в минулому командир уланського гвардійського полку, а потім глава польського комітету в Дрездені, тісно пов'язаний з князем Чарторийським, одним з лідерів еміграції. Цей Красінський, за її словами, хоча і красень, був обмеженим і честолюбним. Їй нічого не варто було увійти до нього в довіру. "Я дізналася пор змови, які замислювалися, - зізнавалася вона, - тісний зв'язок, підтримували з Росією, хотіли проводити макіавеллістичну систему.". Їй відкрили "світ жахів", вона побачила, "як зв'язки, які були пущені в хід, могли виявитися страшними".
Собаньська послала Вітте кілька повідомлень, які "допомогли йому робити важливі викриття". Вітт доповідав про отримані ним цінні агентурні відомості намісника і використовував їх у своїх донесеннях в Петербург.
На совісті Собаньської не одне людське життя. У тому числі провал партизанської експедиції полковника Залівского і загибель багатьох її учасників; розкриття підпільної мережі патріотів у Кракові і Галичини; захоплення емісарів, перекинутих до Польщі для організації партизанських загонів.
Здавалося, послуги, надані Собаньською, повинні були бути щедро оплачені.
Ні прозорливий Вітт, ні вона сама не могли передбачити, а тим більше знати, як будуть реагувати у Петербурзі, коли там дізнаються про пригоди Собаньської, адже жодна душа, окрім двох осіб, які не здогадувалася про справжні мету її метаморфоз та перебування в Дрездені.
Тим часом звістка про перетворення Собаньської зробило досить несприятливе враження, упало тінню на Вітта, викликавши невдоволення у вищих сферах.
Усім здавалося, що падіння Вітта близьке. Недруги генерала зловтішалися, підливаючи масло у вогонь. Старий ловелас зовсім-де підпав під черевик своєї коханки, на шкоду Вітчизні виконує кожну її примху, танцює під дудку цієї спокусниці, що загордився себе новоявленої Юдифь, яка рятує співвітчизників.
Поки Кароліна перебувала в Дрездені, слідуючи, як сама вона визначила свою місію, "по звивистих і темним стежками, утвореним духом зла", між Варшавою і Петербургом йшло з приводу неї листування. Частину його ми маємо, воно проливає світло на ті інтриги, які вели між собою царські клеврети.
Почалося все з того, що намісник І.Ф. Паскевич запропонував царю призначити Вітта віце-головою тимчасового уряду в Польщі.
Микола несподівано відповів різкою відмовою. Він писав, що зв'язок Вітта з Собаньською поставило його в саме невигідне становище. Що стосується ставлення до неї, то Микола сформулював його так: "Вона найбільша і спритна інтриганка і полька, яка під личиною люб'язності і спритності всякого вловить у свої мережі, а Вітта буде за ніс водити в сенсі видів своєї рідні".
Характеристика, як бачимо, досить зла і точна. Хтось, мабуть, постарався відповідним чином налаштувати царя.
Отримавши відповідь Миколи, Паскевич поспішив заспокоїти його, запевняв, що горезвісна полька цілком віддана законному уряду і "дала в цьому відношенні багато застав". Що стосується її родинних зв'язків з поляками, що вони "по цей час були дуже корисні", - писав намісник, далі майже відкрито називаючи речі своїми іменами: "Спостереження її, звістки, які вона доставляє граф Вітте, і навіть самий приклад цілого польського сімейства, абсолютно законному уряду відданого, мають тут вплив" Вагомим аргументом був аргумент щодо відданості її сім'ї. Не один рік вірою і правдою служили престолу її батько і брати.
Може бути, Микола і прислухався б до слів намісника. Але чашу терпіння царя переповнило інше повідомлення з приводу Собаньської.
