- Щороку 22 вересня у Шабелянському лісі ( Іллінецького району) збираються партизани – підпільники. Ви там буваєте завжди. Цього року виповнюється 70- років партизанському руху в Україні. Що можете сказати про ці зустрічі?
- Вони для мене є поверненням у ті часи, коли я був десятирічним зв`язковим - розвідником партизанського Поділля, яке вело підпільну боротьбу з ворогом. І, хоча війна – це велике зло, але потрібно було захищати Батьківщину. Коли брав участь у партизанському русі, то мав кличку «Рудий» (Руденко). Так і підписувався згодом під своїми статтями у газетах. У Шабелянському лісі ми зустрічаємося всі партизани – підпільники Вінниччини, хто ще живий. Одягаємо свої нагороди, і, ніби повертаємося кожен на свою бойову позицію.
- Кого Ви згадуєте найчастіше із своїх соратників?
- Із 17 тисяч вінничан, що входили до складу підпільних організацій, партизанських загонів, диверсійних груп, залишилося дуже мало – час невблаганний, і люди поступово відходять у вічність. Серед тих, хто не дожив до нинішнього дня, - командир партизанського загону ім. Чапаєва Михайло Никифорович Свічколап, якого по праву можна назвати людиною з легенди. Серед партизанських героїв, яких виростила наша подільська земля, - легендарний Іван Калашник, прізвище якого у фашистів викликало переполох. За голови Калашника і Василя Трояна - Пасєку ( Троянський) в німецьких листівках оголошувалися нагороди по 50 тисяч марок тим, хто віддасть їх властям. Вміло організував боротьбу загін С. Печеного. Хочеться згадати кмітливість та винахідливість Лялі Ратушної. Мені здається, вони мають право на те, що б про них знали сучасні покоління. Тому я веду постійну роботу із молоддю у цьому напрямку.
- Багато людей пострадянського періоду відчувають ностальгію по СРСР. Незалежність України – це…
- Читаючи газети та дивлячись телепередачі, можна часто чути і бачити огиду україноненависників, які ллють бруд на тих, хто любить свою мову, свою державу. Якщо немає своєї мови, своєї спільноти, нації, то немає і своєї держави. Усі народи прагнули до самовизначення, до своєї державності, і всі імперії розпадалися. Кожен хотів бути господарем у своїй хаті і не бажав би , щоб ним керував сусід, бо він буде робити все для того, щоб було краще в нього, в його державі. Всі народи прагнуть жити в мирі. Дружбі і соціальній справедливості. Та деякі керівники сусідньої держави дивляться на Україну, як на свою провінцію і ллють бруд на тих. Хто хоче господарювати у своїй державі.
- Чого Ви найчастіше бажаєте молоді?
- Всі, хто пережив війну, буде бажати наступним поколінням тільки миру, здоров`я, працювати на благо своєї країни з вірою і оптимізмом. І це не банальні слова, адже від кожного з нас залежить дуже багато!
