На знімку: Ю.В. Думанський – ректор Донецького державного медичного університету ім. М.Горького
Аби підготуватися до розмови, через Інтернет багато дізнався про його життєвий шлях. Спресувавши кілька сторінок тексту, вибрав (так мені здалося) найголовніше.
Юрій Думанський народився у сім’ї військового льотчика на Чернігівщині у 1953 році. Завдяки наполегливості, міцним знанням, зумів, як кажуть, зрости від випускника Донецького медуніверситету (закінчив з відзнакою) аж до його ректора! Трудився на багатьох відповідальних посадах, зокрема головним онкологом Донецької області.
Юрій Васильович – відомий в галузі охорони здоров’я нашої держави, доктор медичних наук, професор, заслужений діяч науки і техніки України. Його обрано членом-кореспондентом Академії медичних наук України за спеціальністю «Променева діагностика, онкологія». Академік Української екологічної академії наук. Автор більше 450 наукових робіт, 9 відкриттів, 11 наукових посібників і методичних рекомендацій для лікарів, студентів. Підготував 4 докторів, 12 кандидатів медичних наук.
Він з гордістю розповідає про свого батька – Василя Трохимовича, котрий народився 8 грудня 1922 року в селянській сім’ї у Серединці.
Пам’ятає і дідуся – Трохима Васильовича, бабусю Ганну Осонівну.
В.Т. Думанський закінчив сільську школу, а коли розпочалася Велика Вітчизняна, сім’ю евакуювали в Ташкент, куди до війни поїхав на заробітки і батько Василя.
Невдовзі юнак стає курсантом льотної школи у Куйбишеві, яку закінчив у 1943 році за прискореною програмою й одразу відправлений на фронт. Всі роки війни прослужив в авіації далекої дії.
Під час визволення Польщі був збитий фашистами, пораненим потрапив у полон. Та через три дні зумів утекти і перейти лінію фронту. Після лікування у госпіталі повернувся у рідну частину.
Про бойову звитягу нашого земляка засвідчують нагороди: ордени – Червоного Прапора, Червоної Зірки, 10 медалей, серед яких – «За бойові заслуги», «За взяття Кенігсберга».
У 1954 році В.Т. Думанському наказом Міністра оборони СРСР присвоїли класифікацію «Військовий льотчик» першого класу.
Після війни майор неодноразово брав участь у парадах на Красній площі у Москві в льотному строю, освоював перші реактивні військові літаки. Демобілізувавшись, Василь Трохимович працював начальником аеропортів міст Донецька і Тіксі, поєднав своє життя з полярною авіацією.
На жаль, 7 січня 1974 р. у розквіті сил В.Т. Думанський після чергового інфаркту відійшов у вічність. А йому було лише 52…
Ось так журналістський пошук допоміг відкрити для Серединки, Бершадщини нові імена славних земляків. До речі, в сусідньому Гайвороні працює ще один представник родини Думанських – Василь Іванович, хірург центральної районної лікарні.
Петро МАНІЛЕНКО.
