Віншували ювіляра не лише родичі, а й представники місцевої влади, ветерани. Голова районної організації ветеранів України Володимир Крамар також вручив Олексію Йосиповичу грамоту, матеріальну допомогу (на знімку) і висловив найщиріші побажання. Ювіляр був зворушений увагою і, гортаючи альбоми фотографій зустрічей ветеранів-однополчан 19-ої інженерно-саперної штурмової Рівненської Червонопрапорної орденів Кутузова і Хмельницького бригади 13-ої армії, у якій він служив, згадував бурхливі воєнні роки, ділився спогадами.
Родом Олексій Красиленко із Крушинівки. Коли почалася війна, його і ще кількох юнаків із села відправили в Маріуполь на фабрично-заводське навчання, згодом евакуювали в Ульянівськ, де вони працювали на будівництві.
Оскільки Олексій Йосипович мав непогану на той час освіту – сім класів, його, призвавши в армію, направили в школу молодших командирів.
Через півроку наш земляк став помічником командира взводу саперного батальйону.
Бойове хрещення він отримав на Курській дузі, про що й досі нагадує медаль «За відвагу».
Навіки вкарбувалися в його пам’ять ті дні, коли форсували Дніпро, визволяли Київ.
Олексій Красиленко разом із бойовими товаришами забезпечував переправу військ через річку. Вони понтонами переправляли піхоту, робили пороми і пропускали техніку, артилерію. Звісно, все це відбувалося під сильним вогнем ворога. Саме в боях за Київ нашого земляка було нагороджено орденом Слави ІІІ ступеня. До речі, Олексій Йосипович у листопаді минулого року був у Київській міській державній адміністрації на урочистому прийомі ветеранів-визволителів столиці.
Він відзначений пам’ятним нагрудним знаком «70-річчя визволення Києва від фашистських загарбників».
Фронтові шляхи-дороги ветерана пролягли через Житомир, Бердичів, Вінницю, Хмельницький, Рівне, Луцьк на Польщу. При наведенні переправи через Одер його поранило в ногу. Після лікування в госпіталі Олексій Красиленко воював на території Чехословаччини, де і зустрів День Перемоги.
У мирний час Олексій Йосипович відбудовував народне господарство, сумлінно трудився в колгоспі, секретарем сільської ради, на інших посадах. Разом із дружиною виховали дочку та двох синів.
Добре знаючи ціну людського життя, ювіляр, незважаючи на свій поважний вік, і досі зберіг світлий розум і непогану пам’ять, оптимізм і бадьорість. Він, у міру своїх можливостей, порається по господарству, бере участь у громадському житті.
Від душі зичимо Олексію Йосиповичу міцного здоров’я, довголіття, миру, добра і шани від людей.
Василь ВЕРБЕЦЬКИЙ, с. Війтівка.
