Пам’ятає босоноге дитинство, голодомор 1933 року, важкі кровопролитні бої 1941 року. Вже через шість днів після початку війни його було призвано до лав армії.
Фронт наближався все ближче і ближче. Кованими чобітьми топтав рідну землю фашист. Необстріляних вояків, призваних Ольгопільським військкоматом, доправили під Первомайськ. На одній із станцій їх висадили, щоб зайняти оборону. Безперевні бої, мало не оточення.
Переправившись через річку Синюху, протоку Південного Бугу, опинилися на Кіровоградщині. На одній із станцій сів на товарняк і дістався Бершаді, вночі повернувся додому.
Довгі два роки окупації, а після визволення у березні 1944 року був мобілізований до лав збройних сил. Разом із односельчанами попав у 793ий стрілецький полк. Визволяв Молдавію, Румунію, Угорщину, брав участь в Яссо-Кишинівській операції.
Саме під Яссами полягло багато лісничан, а він був важко поранений у праву руку.
Лікувався в госпіталі три місяці. Далі – запасний полк. У серпні 1944-го після коротких навчань Гордія Гавриловича направляють у 96-ий військовий повітряно-десантний полк Другого Українського фронту. Запам’яталися воїнові бої в Трансильванії під час визволення міста Арад. Там четверта повітряно-десантна дивізія вела запеклі кровопролитні бої. Його разом із товаришами закинули в тил ворога на прорив лінії фронту. В ніч із 27 на 28 березня 1945 року ворог був розбитий, лінію оборони прорвано. Близько 16 тисяч німецьких солдат взято в полон.
В Угорщині біля міста Гронь був поранений. Після недовгого лікування знову на фронті. Радянська армія розпочала наступ на Будапешт.
Жорстокий опір фашистів.
Місто було оточене з усіх сторін радянськими військами, але ворог не здавався. Під Будапештом отримав важке поранення в ногу. Зустрів перемогу в госпіталі.
У жовтні 1945 року повернувся в рідне Лісниче. Тут його чекала дружина Марфа. Марфа Вікторівна працювала в ланці, а Гордій Гаврилович був обліковцем рільничої бригади в колгоспі імені Калініна. Всього в Лісничому було три колгоспи і МТС. Робота забирала здоров’я і сили, але їх тримала любов. У парі з Марфою Вікторівною прожили 68 років. Дітей своїх не мали.
У ветерана дев’ятнадцять медалей і один орден Великої Вітчизняної війни першого ступеня. П’ять поранень переніс на війні, дивом залишився живим.
Із виходом на пенсію ветеран завів собі пасіку, зайнявся свинарством. Ще й сьогодні в свої дев’яносто п’ять має невелике господарство.
Летять роки, багато односельчан відійшли у вічність, як і його дружина Марфа, а він і сьогодні зустрічає новий день із надією на мир і спокій. Доглядає ветерана подружжя Буртових. Андрій Васильович і племінниця Ольга Петрівна возять до лікарні, піклуються про здоров’я. Андрій Васильович і сам служив у повітряно-десантних військах, тож згадують разом службу, війну і вірять у світле майбутнє, завтрашній день.
Лідія ЗАРІЧАНСЬКА, с.Лісниче.
вранці -2…-4° 
