1928 — народився в селі Кобринове Тальнівського району Черкаської області в сім'ї селянина-бідняка.
1953 — закінчив Уманський сільськогосподарський інститут. Потім працював агрономом колгоспу «40-річчя Жовтня». Згодом голова колгоспу ім. Куйбишева Теплицького району Вінницької області.
1954 — вступив до КПРС.
1958-70 — голова колгоспу в селі Шляхова Бершадського району Вінницької області.
1970-78 — голова виконкому Вінницької облради.
1978-89 — 1-й секретар Житомирського обкому КПУ.
Після 1989 — обирався депутатом Верховної Ради України.
Після проголошення незалежності України повернувся головою в КСП «Світанок» в с.Шляхова Вінницької області, з якого починалося колись його сходження у владу.
Помер 8 серпня 2009 року в одній із київських лікарень.
Кандидат сільськогосподарських наук.
Член ЦК КПРС (від 1961, 1966, 1971, 1976, 1981, 1986 рр.).
Депутат Верховної Ради СРСР 6-10-го скликань.
Відзнаки
- Герой Соціалістичної Праці;
- 6 орденів Леніна;
- орден Жовтневої революції;
- орден Трудового Червоного Прапора;
- перший володар почесної відзнаки «За заслуги перед Житомирщиною»;
- почесний громадянин міста Житомир (2003).
Кожна епоха народжує своїх знаменитостей – в науці, політиці, культурі... Василь Михайлович Кавун також знаменитість – от тільки в якій конкретній галузі важко й сказати, оскільки поле його діяльності досить багатогранне. Він – високоосвічена людина, бо його життєві дороги пролягли через сотні університетів – народних і наукових, де він сам знайомився з досягненнями світової цивілізації і знайомив інших зі своїми досягненнями. Його досвід, статті й полемічні роздуми стали справжньою школою для багатьох діячів великого масштабу. Він – професійний політик, який багато років був не лише в числі партійної еліти, а й впливав на формування державної стратегії, будучи депутатом багатьох скликань найвищого органу влади країни. Впливав, мислячи нестандартно, відходячи від встановлених догм.
Справжній талант Кавуна-керівника почав розкриватися на посаді голови шляхівського колгоспу, якому він віддав свої кращі роки. Це був період небаченого злету рядового в післявоєнні роки господарства до справжнього лідера в колгоспному виробництві країни, яку представляли шляхівчани на світовій виставці у канадському Монреалі в 1967 році.
Представляли свій досвід у вирощуванні високих врожаїв сільськогосподарських культур, в економіці господарювання, в соціально-культурному розвитку Шляхової і зростанні добробуту селян. Ці питання завжди були в полі зору Василя Михайловича і знаходили свій розвиток в його численних тоді виступах на партійних та інших форумах. Керівник нової епохи – так говорили про нього на великих і малих зібраннях. До нього приїздили вчитися колеги, державні чиновники і навіть керівники держави. Він і сам в числі парламентських та урядових делегацій відвідав чимало країн світу. Зірка Героя стала заслуженою оцінкою його діянням у Шляховій. А хіба перелічиш всі його численні ордени та звання? Прізвище Кавуна лунало завжди – коли про нього говорили керівні діячі партії і держави, особливо Хрущов, Брежнєв, і недруги, які вбачали в ньому серйозну загрозу своїй кар’єрі.
Якось, при зустрічі, Василь Михайлович зізнався, як, вже на посаді голови Вінницького облвиконкому, його постійно цькували за те, що він намагався виступати українською мовою і весь час займався тільки господарськими питаннями.
Власне, господарська діяльність була головною у Кавуна, і тоді як він переїхав до Житомира, ставши першою особою цієї області. (Для молодих читачів нагадаю, що це була посада першого секретаря обкому компартії). І понині там ім’я Кавуна вимовляють з пошаною за те, що у чоботях обходив усю сільську глибинку, допомагаючи їй «стати на ноги», розвивав інфраструктуру і економіку області, підбирав молодих, грамотних і енергійних керівників, які пізніше стали знаними в країні.
Кавун підняв Житомир – так образно оцінили діяльність Василя Михайловича його колеги і преса. Однак, найвищою для нього завжди залишалася оцінка людей, задля яких і трудиться він все своє життя.
Нехай у читача не складеться враження, що життєва дорога у Кавуна була пряма і без перешкод. Навпаки, труднощів вистачало завжди. Але саме вони, мабуть, і сформували його характер, який не має нічого спільного із заспокоєністю, пристосуванством, байдужістю. Послухали б ви розповіді Василя Михайловича про те, як його безпідставно цькував за це різними перевірками і публікаціями в центральній пресі Союзу головний ідеолог перебудови Яковлєв, про його враження від останньої зустрічі в Кремлі із самовпевненим лідером Горбачовим та інше! Про це б мемуари писати! І дай Бог, щоб вони з’явилися. Тим більше, що оцінки Кавуна багатьох явищ і подій останніх років існування Союзу і періоду становлення української держави й понині не втратили своєї актуальності.
Вже полишивши велику політику, вийшовши на пенсію, Василь Михайлович – «Людина з легенди», як називали його не лише знайомі, проміняв затишну міську квартиру на свою сільську хату у Шляховій, куди повернувся через багато років, – шляхівчани знову обрали його головою правління свого КСП. А невдовзі земляки виявили йому високе довір’я, обравши народним депутатом України. До думки і голосу Кавуна прислухалися у Верховній Раді, він виступав з цікавими пропозиціями до виконавчих структур. Однак, за його словами, урядові чиновники чомусь все менше дослухаються до думок з «низів».
Роль Василя Михайловича у розвитку та зростанні авторитету Вінницької та Житомирської областей, всієї України досить велика, бо він, як депутат Верховної Ради СРСР шести скликань, а також депутат Верховної Ради незалежної України другого скликання, зробив дуже багато для нашого народу.
У своїй книзі «Пам’ятай: перед тобою – Людина», Василь Михайлович написав у передмові: «В моїй трудовій книжці усього три записи за 53 роки стажу – голова колгоспу, голова облвиконкому, перший секретар обкому партії. Нагороджений п’ятьма орденами Леніна, одне слово – хлібороб і партієць, партієць і хлібороб. Крім біографічних сюжетів згадую майже на кожній сторінці твору про людей праці, у яких вчуся цілодобово. Адже це – люди, які завжди годували й годують нашу славну миролюбну Державу, а коли треба – й беззастережно захищають її».
Павло БАЙДАЛЮК.
У першу молодий випускник Уманського сільгоспінституту потрапив за розподілом. Спочатку працював агрономом, а в 1958–му очолив непоказний колгосп–середнячок у селі Шляхова Бершадського району. За наступні роки господарство зробило потужний ривок, зібравши рекордні урожаї ранніх зернових, а особливо — гречки, швидкими темпами почало зростати тваринництво. Уже в 1962–му — в тридцять чотири роки! — Кавун став Героєм Соціалістичної Праці. Тоді ж він серед перших почав вкладати великі кошти в розбудову села — з’явилися добротні виробничі приміщення, асфальтовані дороги, цілі вулиці типових будиночків для колгоспників.
Слово «Шляхова» стало брендом, її назвали «всенародною академією передового досвіду», бо запозичувати нові методи господарювання сюди приїжджали з віддалених куточків країни. У 1967 році колгосп під головуванням Кавуна — єдиний зі всього Радянського Союзу — представляв сільське господарство на всесвітній виставці «Експо–67» у канадському місті Монреаль. А через три роки Василя Михайловича обрали головою облвиконкому.
У 1978 році в житті настає новий етап: Кавуна обирають першим секретарем Житомирського обкому Компартії, і на цій посаді він працює до грудня 1989 року. У цей період з його ім’ям пов’язано здійснення деяких масштабних і дорогих проектів, зокрема, спорудження підвісного мосту через річку Тетерів та парку Слави в Житомирі. Під час Перебудови консервативна позиція першого секретаря обкому призвела до відомого конфлікту з журналісткою Аллою Ярошинською, що дало підстави центральній пресі назвати його «символом застою і кінця старої системи».
У 1993 році Кавун знов повернувся на Вінниччину: мешканці Шляхової добре пам’ятали чудового господаря, тому запросили його очолити КСП «Світанок», яке прийшло на зміну колгоспу. В 1994 році Василя Михайловича обрали депутатом Верховної Ради, і певний час він поєднував посади парламентарія і голови правління КСП. І старі зв’язки, і депутатські можливості дозволили йому вирішувати важливі для регіону проблеми. Наприклад, саме завдяки його зусиллям до Бершадського району підвели природний газ, і першою блакитне паливо отримала Шляхова. Аграрне формування і зараз залишається одним із найпотужніших в регіоні.
Після закінчення депутатської каденції працював в апараті Верховної Ради, але часто бував в обох областях, розвитку яких віддав багато сил. Чотири роки тому Василь Михайлович Кавун видав книжку вибраних інтерв’ю та статей, які публікувались упродовж всього шляху. Назвав її він словами, які вважав своїм кредо: «Пам’ятай: перед тобою — Людина».
Вiктор МЕЛЬНИК, "Україна Молода"
