З Кидрасiвки привозили дiтей вчитися в нашу школу, тому що там було 3 класи.
В селi проживало багато людей, була одна сiльська рада на два села Голдашiвку i Кидрасiвку.
На лiтнi канiкули майже всi дiти працювали в жнива хто на току, хто коло машини грузчиком, старалися хто бiльше днiв заробить. А 1 вересня до школи прiзжав голова колгоспу (тодi був Траченко В.П.) i вручав подарунки, радiоприймачi, настольнi iгри.
А осiнню з школи iздили в садок яблука збирати, або в городню бригаду помидори.
Лiтом майже кожний вечiр працював клуб, були танцi, кiно, грали в бiльярд. А коли верталися в ночi додому то дорогу нам освiчували свiтлячки. Включали фонарики, глядiли їх.
А раненько спiвали солов'ї, коли мама нас будила щоб iти на тiк або корови пасти.. Одним словом – красота. Зараз все притупляеться, а тодi так гарно було.
Село у нас роздiлялося на Яр, Яланець, Любашiвка, Центр, коло Якобiвки, коло Памятника.
Я жив на Яру. Дiтей було багато, кожний вечiр ми збиралися на горi (на степку) грати в волейбол, старшi тренiрувалися по боксу, був старенький мопед, на ньому вчилися кататися.
Зимою були цигани 13 i 14 сiчня, молодь одiвалася в маски, ходила щедрувати, пiснi спiвали. Раньше i зима була, снiгу багато, можна було на лижах покататися, хто жив бiля рiчки або ставка то катався на коньках.
Село роздiляе рiчка Яланець, на нiй багато хто вчився плавати, помню один рiк так риби було багато що сумками носили, а пiд мостом коропiв витягували. Коли пiдросли то вже на ставку пропадали, вiн у нас в кiнцi села (яланця), на границi з Бундурово Кiровоградськоi областi. Село так розташовано що коли вийдеш на одне поле, там начинаеться Одеська область, на друге, Кiровоградська. Ми наше село деколи «бермудським трикутником» називаем.
Раньше все працювало, двi ферми (свиноферма, ВРХ), тракторна бригада, автопарк, бджоли розводили, свiй мед був, поля були засiянi буряками, пшеницею, гречкою.
В тi часи (СССР) село було мiльонером, для кожної людини була робота.
Зараз молодь майже вся виїхала, вулицi деякi напiв пустi. Село вимирає. Я коли прiзджаю до матерi, то уже рiдко кого по дорозi зустрiчаю.
Микола Ліщук
