ПОТАШНЯНСЬКІ ПАСТОРАЛІ

На мою думку Левко Воєдило, окрім того що він хороший живописець, являється таким митцем, як ті, що не на словах, а на ділі творять культуру, і роблять її скрізь, навіть в селі, а не тільки в столиці. Скільки є таких „ура-патріотів”, що б’ють себе в груди і вихваляються як вони за народ, народну культуру, але коли мова йде про те, щоб щось конкретне зробити в селі, то – „что я буду с етаго іметь?” Зрозуміло, без коштів неможливо нічого зробити і праця кожної людини, і художника також, мала б бути оцінена. Але тим більше нічого не можна зробити без бажання.
Тож не дивно, що виставка саме його творів була як друга персональна виставка, представлена у згаданій галереї.
Пасторалями частину його творів ми назвали тому, що в них митець наполегливо веде діалог між природою собою і глядачем, намагається знайти і зобразити красу в найпростішому, навіть у похиленому стовпчику. І робить це майстерно, мовою живописця. Напевне точніше було б сказати – „сільські пасторалі”, тому що майстер показав на виставці не лише краєвиди Поташні, та хіба бувають „міскі пасторалі”? Звичайно, і в місті можна знайти ідилічний куточок, особливо для того, хто в місті народився. Воно і зрозуміло, адже у кожного в душі своя „поташня”, своя ідилія. І час- від- часу, кожний шукає, те місце на землі, де може відчути спів-звучність душі природи і своєї душі.
Наразі говоримо про звуки кольорів в живопису Левка Воєдила, зокрема в тих його творах, які були надихнуті музикою села, мелодією верби, „поезією похиленего стовпчика”, до речі, ще й таку підназву мала згадана виставка. Виставку видкрили 11 травня 2005 в галереї Прокопа Колісника що на Поділлі, в селі Поташня, Бершадського району, Вінницької області.
Майстер виставив краєвиди, які він написав в Поташні, під час першого пленеру „Поташня – чарунка Поділля”, що відбувся в тому селі минулого року в рамках проекту „Поташня – рядно таїни” (автор проекту Прокіп Колісник), а також краєвиди з рідної чернігівщини. Те, що кожний поташнянин може впізнати місце, закуточок, зображений на полотні, звичайно приємно для тубільця, але твори Левка Воєдила далекі від сентементального натуралізму і навіть ідилічної пасторальності. Це повнокровний валерний живопис. Ми знаємо, до речі, і його фігуральні композиції, зокрема цикл творів „Гомери України”, також натюрморти, і твори культового харак-теру, але цього разу він представляє краєвиди, що на мою думку, являється найбільш виразною мовою цього живописця.
Якщо складні багатофігурні композиції на соціальні чи релігійні теми вимагають і від майстра і від глядача, і часу і простору і відповідної підготовки, ну і власне, за-мовника, то етюди краєвидів часто бувають лише спалахом, враженням, настроєм. Певна річ, і краєвиди можна писати як багатошарові твори з філософічним, містичним чи соціальним підтекстом, але в даному випадку йдеться саме про імпресії навіяні мелодією краєвидів села. Тож і живописна мова таких творів відповідна стану душі. Якщо шукати якісь стилістичні аналогії то вони очевидні - це імпресіонізм, але у Воєдилівській інтерпретації. Власне кажучи, Воєдило не намагається інтерпретувати саму манеру письма імпресіоністів, він використовує, в якійсь мірі, таку мову, але лише в такій мірі в якій це відповідповідає і необхідно його мові. Якщо в своїх фігуральних композиціях він намагається віднаходити іншу стилізацію, піпрорядковану задуманій структурі то в пейзажах він, „не мудрсвуя лукаво” щиро і просто ліпить кольором зображення і настрій. Якраз ця мистецька і людська простота, як на мене, є найбільш виразною, і діючею рисою образотворчого мистецва, зокрема в мистецтва живопису. Якби ми намагалися аналізувати виставку творів Левка Воєдила з якихось „партійних”, „національних”, „релігійних”... позицій, чи якихось модних „...ізмів”, то обов’язково знайшли б щось там та не таке. Але правда творів майстра Воєдила в щирості та простоті показаної в кольорі. Він не намагається зобразити ілюзію верби, але кольорем показує її поезію, мелодію та красу. На виставці також звучить мелодія лінії в чисельних рисунках художника, які гармонійно доповнюють живопис і показують ще одну грань творчості митця. Окрім добротно пропрацьованих малюнків можна милуватися нашвидкоруч зробленеми начерками, які завжи самодостатні, в котрих якраз така недомовленість в якій сказано стільки скільки треба.
Вже майже традиційно Левко приїжджає в Поташню з якимось подарунком І цього разу митець приїхав не з порожніми руками, окрім того що привіз свої твори на виставку, подарував одну картину галереї. Активну участь прийняв майстер і в другому пленері „Поташня – чарунка Поділля” що відбувся в селі влітку 2005.
Поташняни вже по праву вважають Левка Воєдила своїм почесним громадянином.