Катерина Андроник

Плането, зупинись! – Це мій вокзал, нарешті. На гальма натисніть – прийшла моя пора. Нехай звільнюсь тепер з полону, мов з арешту, Від косої брехні і криводухих зрад. Тут від холодних злив одне в’язке болото І все мирське життя – погорда, розкіш, тлін. А сто шляхів було, сто нарисів в блокноті, А світ мені тепер поставив сто замків.   Та не стомлюся ще казати... читати далі ...»

Колюча гілка мене стримує за руку: Не рви ягідоньку останню – на розлуку, Ти подивися краще: там, за виднокругом, Село, чуже село розкинулось над Бугом. Неначе краплі крові, на гілках шипшини, Ще прилетить сюди вечеряти пташина. А недоспалені листки жевріють в ріщі: За що розгнівались боги на нас й навіщо? Чуже село і дім чужий. Чужії люди. Байдужа я до похвали і до осуди. Бо... читати далі ...»

Чекала... Обнімала... Проводжала... І до краплини віддавала все. Але тобі все мало було, мало Й тепла мого, й уваги, і пісень! А за вікном – весняні ніжні квіти У крапельках ранкової роси, Здається, я втомилася любити Але покинути – немає сил. Хоч ти мені не раз підрізав крила, Тебе ще досі в серці я несу. І як ти зараз, янгол чорно-білий, Скажи, хто зараз п'є твою... читати далі ...»

Хоч не щодня нам небо голубе, І хоч життя не все здається раєм, Вже скільки літ, як знаю я тебе, І ти на світі цім мене тримаєш. Ти чув мій тихий, мов, молитва, спів, Коли тепла зіниці були повні, Чекав мене, Чекав моїх листів В чужому місті, дощовім, холоднім. Коли весна, здавалось, відцвіла, І стало в рідній хаті, як в полоні, Ти йшов до мене, Як іде вдова На... читати далі ...»

Ти не візьмеш із рук моїх листа. Вони без діамантів й манікюра. І жовте листя з клена обліта, Рахує нам роки, немов купюри. І падолист самотньо стереже Мене одну в холодну мокру осінь. Ти не прийдеш і не попестиш вже Моє не нафарбоване волосся. Благослови солодкий твій полон! Мене хоч вбий – кохаю до знемоги! І оберіг постав свій, мов заслон Від світа, де нема вже нам підмоги. Про... читати далі ...»