ШИПШИНА НАД БУГОМ

Неначе краплі крові, на гілках шипшини,
Ще прилетить сюди вечеряти пташина.
А недоспалені листки жевріють в ріщі:
За що розгнівались боги на нас й навіщо?
Чуже село і дім чужий. Чужії люди.
Байдужа я до похвали і до осуди.
Бо люди білим називають речі чорні,
А біле – чорним. А чарівне все – потворним.
Питає в вітру вся згорьована шипшина,
Допоки в нас іще судитимуть невинних?
Допоки сильному – годити і співати?
А беззахисних у цьому світі розпинати?
Людськая підлість, наче кулі, вибирає,
З нас найчесніших у блакитній тиші маю.
... Стоїть над Бугом, наче в ранах, вся шипшина,
Немов розтерзана на вітрі Україна.
... Колюча гілонька хапає за рукава:
Не рви ягідоньки, людино, будь ласкава!
А срібна нота з її віт бринить органно.
А перший сніг, лапатий сніг, бинтує рани.

Катерина АНДРОНИК.
с. Ставки.