Тут від холодних злив одне в’язке болото
І все мирське життя – погорда, розкіш, тлін.
А сто шляхів було, сто нарисів в блокноті,
А світ мені тепер поставив сто замків.
Та не стомлюся ще казати людям правду,
Як смітнисько повзе на чисте біле тло.
Навідмах нечисть б’є, та все ж мене за зраду –
З погордою скажу, не вдарив ще ніхто.
І ось тепер стою, розтерзана, у ранах,
І миро точать вже за нами небеса.
І на планету рвусь, де жде мене коханий,
Де тільки білий світ, і правда, і краса.
Ми тут, на цій землі, знаходим і втрачаєм,
Де ще люблю когось – на щастя чи біду.
Плането, зупинись!Це мій вокзал – Почаїв.
На гальма натисніть,
Я тут зійду…
