Ти чув мій тихий, мов, молитва, спів,
Коли тепла зіниці були повні,
Чекав мене,
Чекав моїх листів
В чужому місті, дощовім, холоднім.
Коли весна, здавалось, відцвіла,
І стало в рідній хаті, як в полоні,
Ти йшов до мене,
Як іде вдова
На Трійцю до єдиної любові.
За все сьогодні дякую тобі,
Що в дні суворі, змерзлу й беззахисну,
Мене приводив ти у рідний дім –
Єдиний для душі тепер прихисток.
За каштани, бузки і чебреці,
За наші ночі в зорянім безсонні,
За гілочку калини у руці
І схлип на Гайворонському пероні.
І як ніколи я в цей день люблю
Тебе, хто загоїв житейські рани,
Й тобі я постіль з пролісків стелю,
Єдиний друг,
Єдиний мій коханий.
