Після великої Вітчизняної війни в селі так і залишилось два колгоспи. Орати поле, звичайно ж, не було чим. В селі працювало вісім ланок жінок, в кожній ланці по 8-12 осіб. Садили кукурудзу вручну не поораній землі, жали за допомогою серпів. Норма на одну людину була – 40 кіп (копа – 60 снопів).
У 1950 році колгоспи з’єднали в один «Парткомуну». Оплата колгоспників за трудодень становила 4-5 кг зерна. Люди працювали і старались добитись найвищих показників. Передову ланкову Остафійчук Килину Фадеївну було нагороджено швейною машинкою.
Сільське господарство поступово починало налагоджуватись. В колгоспі були вівці, свині, корови, коні.
У 1956 році було збудовано навіть птахоферму, на якій утримували качки, гуси і кури.
У селі функціонувала своя сільська рада.
У 1958 році село було з’єднане з Черняткою в один колгосп імені Леніна В.І. Головою колгоспу був Судачок Тимофій. Центр колгоспу був у селі Чернятка. На території села був водяний млин, де мололи зерно на муку і дерть, що працював до 1965 року, а також і олійня.
У 1966-1968 роках колгосп побудував три капітальних приміщення для корів, приміщення дитячого садка, клубу, брукована дорога, тракторний стан.
До 1965 року в селі працювала дільнича лікарня з пологовим відділенням. Працювало три медпрацівники: Цірюк Олександра, Вербецька Антоніна.
В селі були магазини – продовольчий і господарський.
В березні 1972 року Шумилово відділили від Чернятки і об’єднали з Маньківкою в один колгосп «12-річчя Жовтня». Головою даного колгоспу став Булка Борис Дементійович. У 70 – ті роки будується ще чотирьохрядний корпус для корів, дві силосні ями, майстерня в тракторній бригаді, кузня, будинок відпочинку для трактористів та їдальня.
При школі було відкрито заочне відділення без відриву від виробництва, де трудівники села здобували середню освіту.
На належному рівні працювали сільський будинок культури, бібліотека, дитячий садок, кімната побутового обслуговування, медичний пункт.
У 80-ті роки було побудовано ЗАВ-20 для очищення зерна, двохповерховий будинок із банею і контора нагорі.
В клубі працювала естрада на чолі з Літвіненком Олександром Васильовичем. В репертуарі естради були пісні на різну тематику. Також духовну культуру моїх односельчан збагачував керівник духового оркестру – капельмейстер Федоришин Борис Олександрович.
І ось тепер довгоочікувана незалежність… Час, до якого кожен патріот своєї держави йшов через віки. Час змін, позитивних звершень, час розквіту та піднесення!!!
1 грудня 1991 року жителі села Шумилово на всеукраїнському референдумі проявили своє прагнення до створення незалежної держави. Після чого село перейшло до нового етапу державотворення. На території села з’являються нові форми господарювання. У 1994 році відбулось розпаювання земель.
На базі колишнього колгоспу «12-річчя Жовтня» в березні 2000 року було створено СТОВ «Лан». Директором товариства обрано Савченка Сергія Павловича. Крім СТОВ «ЛАН» з’являються ще 7 приватних власників.
Соціальній сфері села із земель запасу на 2001 рік виділено 10 га землі.
Станом на 2006 рік в селі проживає 680 осіб, чоловіків-327, жінок-353.
У селі є кілька осередків політичних партій, зокрема «Собор», Комуністична партія, Партія регіонів, соціалістична і «Наша Україна». Між ними немає ніяких протистоянь, вони злагоджено працюють на благополуччя нашого села.
Але, якщо порівняти соціально – економічний розвиток села з минулими роками, то він знаходиться у незадовільному стані. Єдиним закладом, якими можна гордитися на даний час, є школа і церква. Це дві установи, що функціонують на належному рівні. Хоча і учнів у школі набагато зменшилось.
Шумилово завжди відзначалось великою духовністю. Тому у неділю, у дні великих православних свят у церкві завжди багато людей. Церква функціонувала безперервно. Завдяки відданості духовній справі отця Манзенка Анатолія Петровича, церква завжди знаходиться у гарному стані.
За добрим українським звичаєм, будь-яке свято не обходиться без короваю. На сьогодні знаною в селі є коровайниця Товмаченко Марія Анатоліївна.
Але через фінансові труднощі, втрати надій на кращі зміни, руйнується село і молодь його залишає…. Вони виїжджають до інших місць у пошуках кращих місць роботи, кращого соціально-культурного та побутового життя.
В пам'яті залишається лише згадка про минуле….
