Вже п’ятнадцять років вони фермерують на землях запасу, що поблизу села Пагурці, й хоч мільйонерами досі не стали - шукати легший хліб не збираються. «Так, ми щорік ризикуємо, так, підтримки з боку держави немає, зате це чесна і потрібна справа», - каже Василь Шакула.
- Цю землю ми взяли в 1996 році в числі найперших у районі фермерів, - розказує чоловік. - До цього разом з батьком працювали на кар’єрі. А тут розпаювання, зелену вулицю фермерам… Ну от і вирішили спробувати.
Нас, першопрохідців, було в районі чоловік тридцять. Але витримали не всі.
Земля потребує не тільки денної і нощної уваги, а ще й залізного терпіння. Потрібно бути готовим до невдач і, до форс-мажору, до того, що втратиш урожай. На жаль, від подібного застрахуватися не можна.
Починали фермери, маючи в актив і один тракторець (між іншим, перший, офіційно зареєстрований в районі трактор, що належав фізичній особі), переобладнаний зі старого екскаватора-півника руками старшого Шакули, й двадцять гектарів ріллі. Кілька років шукали себе й свою нішу: сіяли то те, то інше.
Сьогодні у них - 120 гектарів землі, різноманітна власна техніка, складські та інші приміщення… й стійка репутація найбільших у районі виробників дешевих, екологічно чистих овочів.
- Взагалі ми сіємо всього потроху.
Цього року, приміром, аж 14 культур. Є й пшеничка, й цукров і буряки, й картопля, капуста, помідори, морква, полуниця… В різноманітності - порятунок фермера.
Якщо рік невдалий для якоїсь культури, якщо посуха, град чи інша біда - інша, стійкіша культура хоч частково компенсує збитки. Подруге - сівозміна, ми про неї не забуваємо й землю не виснажуємо. Та й не тільки в цьому причина, чому сіємо багато різного… Любимо ми, щоб і те, і інше, одне цвіло, інше відцвітало...
Козир фермерського господарства - овочі. Більше, ніж Шакули, їх в районі не вирощує ніхто. В сезон люди звідусіль приїжджають в господарство, щоб самим вибрати томати чи капусту. В районі знають: нітратів у цих овочах мінімум, бо Шакули - не прихильники широкого використання мінеральних добрив та засобів захисту.
Це великі і потужні господарства вносять їх неміряно, а «маленький» фермер не шкоду є грошей на оплату ручної прополки та біологічних засобів захисту.
Полуницю цього року Шакули захищали від хвороб і шкідників суто природними способами. Більше того, в планах батька й сина - запровадити повністю біологічне землеробство.
Вже цьогоріч вони апробують ідею натурального рільництва на двадцяти шести гектарах землі - тут, абсолютно без хімії, зріють гречка, горох і кукурудза.
Та чи вигідне воно, біологічне землеробство?
Василь Шакула зітхає: - Якби в нас було кілька своїх торговельних точок, то, може, й вигода була б суттєвіша, й для людей дешевше.
Але поки що доводиться урожай продавати посередникам. Вони вже добре нас знають, давно з нами співпрацюють. А санаторії, хоч їх довкола багато, овочі-ягоди в нас не купують… В найближчих планах хмільницьких фермерів - також садівництво: батько й син уже заклали шість гектарів яблук, груш, черешень і обсадили садок фундуком. Культура ця перспективна, цінується високо, бо дуже смачна і корисна, але й ризикована.
Фундук вимагає часу (не менше шести років) і коштів, а от віддача може розчарувати. Втім, фермерів це не лякає: вони не з тих, хто намагається зірвати ва-банк, і земля для них - не джерело наживи.
А ще невдовзі у фермерському господарстві Шакул плодоноситимуть банани. За українськими сортами цього тропічного фрукту Василь їздив на Київщину (він взагалі багато їздить по ярмарках та виставках, цікавлячись новими сортами й методиками).
Поки що банани підрощуються у спеціальних вазонах, а там, як прийде час, їх висадять у теплиці.
- Бананівництво - справа не дешева, - сміється Василь. - Ліцензія коштує чотири тисячі євро, а одне деревце - двісті гривень. Проте ринки збуту є, і вигоду ми бачимо.
Український фермер змушений бути філософом - і успіхи, і неминучі невдачі, проблеми та труднощі сприймати спокійно. За дужками цієї коротко ї розповіді залишилося чимало подібних проблем: зависокі кредитні ставки, жорстка податкова політика, формалізовані вимоги, які, приміром, змушують фермера платити найманим працівникам щомісячну зарплату, хоч жіночки на прополці працюють лише кілька днів на місяць… Однак, Шакули не скаржаться.
Власне, їм ніколи скаржитись, бо зранку й до ночі і батько, і син у роботі, на полі.
Інна МЕДВЕДЄВА
