НА НОВИЙ РІК

Тому що рано чи пізно станемо на тому порозі, на якому осягається остання істина, де залишають усі свої статки і забирають тільки самих себе. На тій межі легко тим, по кому залишиться біль у серцях, і мука тим, по кому зостанеться лише прикре зітхання. Думаймо про це, люди, думаймо, поки ми є, поки щось можемо змінити, аби нашого сліду не цуралися близькі, бо далі нам жити – у їхній пам’яті, а їм – з пам’яттю про нас. І добре, якщо вона добра!
Тривоги про завтрашній день, про свій дім і стіл нерідко ставлять нас перед складним вибором. У гонитві за більшим шматком із дна людських душ спливає багато зла, яке при ліпших обставинах, можливо, загинуло б у глибоких закапелках. А так – сіється відчуженість, неприязнь, у стосунках наїжачується пересторога і никне довіра. Щоб цього не було, щоб жилося легко – піклуймося про своє сумління, біймося грішити, якщо не перед Богом, то хоч би перед собою. І підтримуймо одне одного у скрутну годину, аби потім не уникати споминів. Не даймо образам затуркати душу. Здибаймося, родаймося, кохаймося поки не пізно. У кожного знайдеться бодай зернятко добра, яке скрасить комусь життя. Нагадаймо усім про це, щоб не зачах пагінець людяності. Знайдімо карбованця на вітальні листівки і напишім усім ближнім, що світ з ними значно кращий. Не бідкаймось, що припізнились – сердечне слово завжди потрібне.
Не пригнічуймось, що обтяжимо листоноші сумку – хороші вісті розносити приємно.
Розчиняймо двері у новий рік з чистою душею, із світлими помислами, з хорошими намірами! Ніколи не обманюймо самі себе, щоб опісля не шукати винних у своїх розчаруваннях. Будьмо доброзичливими! І щиро побажаймо усім щастя-здоров’я!

Із книги «Листопад»