ВОЛОШКА

Тут жвавенький промінь стрімко вирізає,
Наче з-під лекала, сині пелюстки.
З колоском волошка долю поєднала,
Як із небом – сонце, з річкою – піски!
І краси немає більшої у світі,
Як квітки барвисті на весіллі трав,
Як духмяні краплі гомінкого цвіту,
Їм художник-літо фарби роздавав!
Ти, волошка юна! Квіточка подільська,
Ніжність нам даруєш літньої пори.
І захопить подих, як чарують душу,
Дорогі з дитинства, милі кольори!