Ти весела і юна дівчина,
Янгол чистий, сімнадцяти літ!
Ти прекрасна, моя Україна!
Яблуневий у пахощах цвіт!
Ти і любляча берегиня,
Спокусивши красою Дніпра,
Німців, турків, поляків, литовців,
Єдність тихих земель зберегла!
Мудра, сива і рідна нам матір,
Пам’ятаєш і горе, і кров,
Що пролили тут нелюди людям
На камінні знищених церков!
Пахне вітром і вибухом ранку,
Бачу радість і віру відкриту!
Ти наділа свою вишиванку,
Заявляючи впевнено світу:
Така доля твоя невмируща,
Такі люди завзяті, хороші,
Що живуть тут для миру, любові.
Подаруй більше щастя їм, Боже!
***
В очі заглядає осінь мрійлива,
Бабине літо ще пісню співа…
Тихі вірші попросились на аркуш,
Стислі, об’ємні, логічні слова.
Бо то така є вчительська робота.
Крапля за краплею: і океан.
Долю вгадати свою неможливо,
В скороминучості часу обман.
Є незбагненне нам диво природи,
Як із зернини колосся зроста.
І ти береш ці беззахисні сходи,
Бережно їх пронесеш крізь літа.
Мудрістю всіх поколінь поливаєш,
Сиплеш під корінь ти добрив сумлінь.
В ґрунті родючим зерно те плекаєш,
Ніжно здуваєш пилок поколінь.
І вже самим вам плоди ці зривати,
І вже самим молотити зерно.
В борошно стерти або ж засадити,
Щоби не стало пліснявим воно!
В золоті листя ця осінь нам мила!
Пульс у природи – це є зміна діб!
Звісно, не хлібом ми живи єдиним,
Наша духовність – найцінніший хліб!
