Швидко йдеш, та я ще маю сили.
Захлинаючись вітрами долі.
Інколи так хочеться спинитись.
Ти штовхаєш завжди мимоволі.
Мій рюкзак з пелюстками троянд.
Вже намуляв і думки і плечі.
Тільки кличеш ти мене вперед.
Знаю я, не буде далі легше.
Можу я забутися про тебе,
Можу сперечатись, нарікати.
Та не в силах я тебе спинити,
Хоч на мить з тобою поруч стати.
Ти найкращий лікар і учитель,
Справедливий адвокат, суддя,
Старший ти за мене і мудріший.
І з тобою не злукавлю я.
Мрії, сподівання, то пелюстки,
А реальність – кулею у розум.
Так не хочу, але ще волочу.
Здійснюю твої метаморфози.
Ти біжиш, зміняються смаки,
Ейфорія від думок минає.
До життя моя любов – це ти,
Гіркий реалізму присмак має.
Ти змітаєш всі мої сліди!
Від дитинства – спогади лишились.
Я біжу, але все ж перший ти!
Це зі мною було чи наснилось?
Сяє світлом невідоме завтра,
То така є істина буття.
Хоч минулого лякає правда,
Але втім не має вороття.
Пелюсток рюкзак я не покину,
Хоч вже було важко і не раз.
Знаю, що мене ти розумієш,
Як ніхто, Його Величність Час!
