А літа всміхалися сонцем при долині,
Плачуть гуси-лебеді, сівши на долині.
Плачуть, що не знятися їм разом з тобою,
З вирію вертаються на крилі журбою.
Чайко, моя чаєчко, скільки пережито?
Заспівала – променем пробудилось жито.
Пробудився заспаний на вербі листочок,
І фіалки з пам’яттю сплелися в віночок.
Мріють квіти-весноньки, як літа дівочі,
Зоряно всміхаються осені жіночі.
Діти-чаєняточка, піднімайтесь в небо,
Бо там ваша воля, а мені вже треба
Ген за синій обрій – диво сон-травою
Опустилось пір’ячко долею-сльозою.
