За адмін.поділом 16 ст. Брацлавський повіт 16 ст.
За адмін.поділом 19 ст. Ольгопільський повіт 19 ст.
За адмін.поділом 20 ст. Бершадський район
1653 - через село проїжджає Патріарх Антіохійський Макарій, про що є згадка в щоденниковому записі його сина.
Сумівка — село, центр сільської Ради, лежить на правому березі Південного Бугу, за 18 км від районного центру, до залізничної станції Генріхівка — 13 км. Населення — 2834 чоловіка.
Сільраді підпорядковане село Кошаринці.
В селі розташована центральна садиба колгоспу ім. Ілліча. Господарство користується 3807 га землі, в т. ч. орної 3053 га. Виробничий напрям колгоспу — зернові й технічні культури та м'ясо-молочне тваринництво. Завідуючу фермою Н. М. Гонтарук нагороджено орденом Леніна.
Діти жителів Сумівки виховуються і навчаються у яслах, 8-річній школі. В селі є дві бібліотеки, будинок культури, дві стаціонарні кіноустановки, фельдшерсько-акушерський пункт. Виходить багатотиражна газета «Промінь комунізму».
В селі трудяться 52 комуністи й 53 комсомольці.
Перші документальні згадки про село належать до 1629 року.
В 1929 році тут створено перший колгосп «Нива», головою якого обрали двадцятидев'ятитисячника М. І. Лещенка, робітника з Донбасу. Активного учасника боротьби за встановлення і зміцнення Радянської влади на селі П. В. Дроговоза 1929 року обрано членом ВУЦВК. 1937 року в Сумівці було організовано одну з перших у районі жіночу тракторну бригаду, яку очолювала Є. Сташенко.
«Історія міст і сіл УРСР. Вінницька область» Харків, 1972р
Історія села. Місцеві історики і краєзнавці стверджують, що Сумівку було спалено три рази:
- в 1242(43) рр. моноголо – татарськими зайдами;
- в 1905р.- царськими посіпаками;
- в 1920 році –«відважними котовцями.
В 1242 (43) році практично все населення села було вирізане. Разом із селом згинула і стара назва - Красний городок. Вцілілі жителі відбудували село, фортецю, але дали новому поселенню нову назву – Сумівка, яка б нагадувала його жителям про свою трагічну долю.
В бурхливих подіях революції 1905 – 1907 років сумівчани взяли найактивнішу участь. Наприкінці травня 1905 року робітники маєтку магната Собанського оголошують загальний і безстроковий страйк. Хазяїн лютує, погрожує, а тим часом без селянської праці заростають без селянської праці поміщицькі поля. І вже можна підраховувати не прибутки, а збитки. Вони величезні. Проти страйкуючиз власті кидають другунів. Ось що писав у той час начальник жандарсмського управління Подільському губернатору: «Драгуни ріжуть сільську худобу,свиней, овець, домашню птицю івсе, що попадеться під руки січуть шомполами». Робиться це все на догоду і на прохання поміщика.
Вперше радянську владу в селі було проголошено в 1918 році. Село багато разів переходило із рук в руки різних військово – політичних сил. Тут побували і німці, і австріяки, і петлюрівці, і білогвардійці та ін. 20 квітня 1920 року сумівські селяни виступили проти радянської влади, проти грабіжницьких хлібозаготівель, проти сваволі місцевих властей. Для розправи з непокірними прибув сам Г. І. Котовський, а з ним і чисельний загін червоноармійців. І трапилася страшна трагедія: ескадрон Котовського за його ж наказом спалив село. У вогні і диму загинуло 153 жителі. Так вчинила радянська влада за помсту за двох червоноармійців, які займалися в селі справжнім мародерством, пиячили, гвалтували дівчат, і були скарані на смерть на місці злочину. Комбриг Котовський не захотів вислухати делегацію сумівчан, наказав по периметру села зосередити гармати, які після підпалу осель розстрілювали те, що залишилось після пожежі.
В 1929 році в селі було створено перший колгосп «Нива», головою якого було обрано робітника з Донбасу 25-тисячника Лєщенка М.І. В тому ж таки 1929 році активного учасника боротьби за встановленнчя і зміцнення радянської влади на селі Дроговоза П. В. було обрано члено ВУЦВК. Зла доля неначе переслідувала село. В 1932 -1933 роках голодною смертю померло 350 сумівчан. Репресовано і вислано було 23 сім'ї. В 1933 році у Сумівці були випадки людоїдства. Страшні часи – нещасні долі.
В 1937 році в селі була організована одна з перших у районі жіноча тракторна бригада. ЇЇ очолювала Сташенко Є. Сотні сумівчан боронили Вітчизну на полях фронтів Великої Вітчизняної війни, 188 з них загинули. На їх честь в центрі села споруджено пам'ятник.
У 1962 році у Сумівці зачиняють церкву Покрова Пресвятої Богородиці. У нарисі про громадських лекторів атеїзму с. Шляхова є розділ «Вже не гудуть дзвони». Там вихваляється масове закриття в Бершадському районі храмів, нав’язливі «домашні агітпункти» та ініціативи місцевих властей, спрямовані на створення перепон для релігійних громад. Предстоятеля церкви с. Теофілівка Миколи Ружавського «і сліду немає». Отож зрозуміло, через що в 1960–1962 рр. у 10 селах Бершадського району (Теофілівка, Тирлівка, Чернятка, Шляхова, Кошаринці, П’ятківка, Мала Киріївка, Якубівка, Дяківка, Сумівка) ліквідовано православні громади та закрито храми. Пізніше жіноче населення вчинило опір спробі знесення сумівського храму. Зараз у церкві відновлено богослужіння, зведено іконостас, розписані стелі. Престольне свято - 14 жовтня, день Покрови Пресвятої Богородиці. Настоятель - о. Савва (Московська патріархія УПЦ). Богослужіння правиться винятково церковно-слов'янською мовою. Абсолютна більшість - українці. Поширені прізвища: Підлубний, Мартинюк, Дяченко, Маршук. У корінних сумівців присутній дако-романський та волоський тип облич. Явні впливи румунської народної культури на обряд хрестин, пострижин, тощо. У говірці присутні риси румунської фонетики.
Сьогодні в селі функціонує середня школа, дитячий задок, 2 бібліотеки, сільський клуб, торгівельний комплекс, ФАП, лісогосподарська дільниця – Сумівське лісництво.
Тривалий час місцеве господарство очолював В. Ю. Судома.
