Але тридцять відмінників бойового навчання, що мають десятикласну освіту, було переведено для продовження навчання в 2-е Куйбишевськоє ПУ, і серед цих відібраних курсантів опинився і я. Тут я проучився ще майже три місяці. За чотири дні до обіцяного випуску з КПУ, у вересні 1942 року, нас переодягнули в просту червоноармійську форму б/у, збудував поротний, і перед нами виступив начальник училища, генерал-майор. Він сказав –«Товарищи курсанти! Ви відправляєтеся на фронт, на захист Батьківщини! Багато хто з вас загине, багато хто буде поранений. Але я сподіваюся, що ви з честю витримаєте всі випробування. По прибуттю у фронтові частини, ви повинні написати рапорт на ім'я командира, і отримати звання молодших лейтенантів. Списки на вашу командирську атестацію вже послані до Москви». І нас ладом повели на станцію. Спочатку привезли під Вороніж, де розподілили рядовими бійцями по стрілецьких частинах і де я прийняв своє бойове хрещення, пройшов бої за Калач Воронежський і на Мценськом напрямі, а потім нас відвели на переформовування і я потрапив в 347-ій СП, в 308-у СД 3-ей Армії. Командармом був генерал Горбатов. Восени сорок третього року дивізія стала 120-ою гвардійською, а наш полк став називатися 336-м гв.СП. Дивізією спочатку командував генерал –майор Гуртьев, убитий в серпні 1943 року під Орлом. Його замінив полковник Ян Яновіч Фогель, латиш, про якого багато хто у нас говорив, що він все-таки німець за національністю. Фогеля убило вже в Белорусиі. Воював командиром кулеметного розрахунку «максим» в стрілецькому батальйоні. А рапорт з проханням про привласнення мені першого офіцерського звання я так писати і не став, було не до цього, та і мені вистачало звання старшого сержанта.
Г.К. - Під час Курсько-орловської битви на якій ділянці воював Ваш полк?
А.Ш.-В початку липня ми знаходилися на фланзі, стояли в обороні, мало не на кожному метрі за нашими позиціями була гармата або мінометний розрахунок. І щось особливе з липневих боїв в моїй пам'яті не залишилося. А ось коли на початку серпня ми підійшли до Орла, і брали штурмом селища В'язкі і Кролятник, то тоді довелося здорово повоювати. Коли нас відвели в тил на поповнення, то від нашого батальйону залишалися всього 24 людини. Був там один епізод, що нас німці зім'яли, задавили Бтрамі, і ми драпонули з позицій. Німці зупинили свої бронетранспортери в 50 метрах від нас, не стріляли, а вилізли на броню і сміялися над нами, що біжать з поля бою. Я з другим номером тягнув «максим», відстали від всіх, але кулемет ми кинути не могли, за це відразу, без коливань і розглядів, відправляли під трибунал, і я навіть не знаю, чого боявся в ту хвилину більше, трибуналу або кулеметної черги в спину з німецького БТРу. А потім почалися бої в прикордонних районах Білорусії, які відрізнялися якимсь особливим напруженням і жорстокістю, і для нас всі осінні дні сорок третього злилися в один суцільний бій. Коли мене перший раз ранило, і я опинився в госпіталі, то ще декілька днів не міг зрозуміти, чому так тихо, чому не стріляють, адже не може такого бути в природі.
Г.К. – За яких обставин ранило вперше? Взагалі, скільки разів Ви були поранені на фронті?
А.Ш. –Два поранення, і контузія. А вперше ранило на початку жовтня сорок третього, діло було так. Пішли в атаку, вибили німців з першої траншеї, закріпилися, відкрили вогонь з кулемета, і тут мене ранило кулею в ліву руку. Другого номера розрахунку Різника убило. І поки я продовжував стріляти поодинці по німцях, то втратив багато крові, зовсім ослабів. Підходять два санітари, з недавно покликаних з «окупованих територій», стали мене тягнути. Говорю їм - Хоч плащпалатку підкладете, а вони ні в яку не погоджуються. Дістав пістолет - Зараз застрелю, сволоти!, і вони відразу поволочили мене з «комфортом». Пролежав півтора місяці в госпіталі, повернувся в свою роту. Окрім старшини і командира роти – все нові особи. Пройшло ще небагато час, був бій під Рогачевим, біля кулемета розірвалася міна, другого номера ранило, мене контузило. Втратив мову і слух. Майже п'ять тижнів знаходився в санбате, глухонімий. Допомагав залицятися за пораненими, колов дрова. Раптом, на п'ятому тижні, все раптово повернулося, і я знову до себе в роту. А утретє мене ранило в июле1944 роки, під Белостоком, і це важке поранення зробило мене інвалідом, і після піврічного знаходження по госпіталях мене комісували з армії.
