Г.К. – Важко було повернутися в рідне місто, розорене війною?
А.Ш. –Многое було для мене потрясінням. Дізнався про долю батька. Він потрапив в Бершадськоє гетто, яке знаходилося в зоні румунської окуппациі Вінницької області. Румуни розстріляли євреїв з навколишніх містечок, а бершадськіх тільки морили голодом і каторжними роботами. Мешканці гетто, що вижили, мені розповіли, що в жовтні 1943 року румуни в помсту за те, що євреї гетто допомогли партизанам, узяли 300 чоловік заручників, з яких 130 євреїв розстріляли вже наступного дня. А друга партія заручників, 170 чоловік, серед них був і мій батько, була розстріляна 7/3/1944 року, за тиждень до звільнення міста частинами Червоної Армії. Почав шукати рідних, і виявилось, що майже всі убито. У живих - тільки два моїх двоюрідних брата, таких, що повернулися з фронту інвалідами - Мотель Шойхет і Рафаїл Килімник.
Пройшло ще декілька років, повернулися з армії майже всі земляки, що вижили. До війни на нашій вулиці Першотравневою була своя футбольна команда, а на сусідній вулиці - команда наших суперників. І вирішили ми якось зібратися разом, «колишні футболісти». І коли зустрілися, то нам стало страшно від побаченої картини. Зі всіх наших товаришів по команді, нас залишилося п'ять чоловік, всіх поранених інвалідів : колишній капітан піхоти Сеня Файнберг, сержант Яша Креймер, колишній старший лейтенант Миша Фішкис, Шику Вінтфельд, і я... Всі інші наші товариші і однолітки з двох вулиць загинули на фронті. І лише тут я остаточно усвідомив, як жорстоко війна викосила моє покоління.
Г.К. - Що Ви називаєте «піхотною долею»?
А.Ш. – Перед боєм, вранці, писар роти йшов по траншеї і збирав у бійців листи, для відправки до рідних. Один солдат на моїх очах передав йому в руки лист, і відразу пролунала команда –«Вперед! У атаку!». Солдат тільки став вилазити з траншеї, як тут же впав назад, в окопи,, убитий на смерть німецькою кулею. Його вже немає в живих, а лист ще зберігає тепло його руки, і ти не знаєш, що прийде в його солдатський будинок раніше, це останнє послання або «похоронка»...Це і є, доля піхоти....
