Fridge magnet wooden gears

Шойхет Абрам Ефімович

Народився в грудні 1923 року в місті Бершадь в сім'ї столяра. В1931 року пішов вчитися в єврейську школу-семирічку, але в 1937 році у нас закрили всі національні школи, і залишили на все місто тільки дві школи з навчанням українською мовою. У трьох кілометрах від Бершаді знаходився цукровий завод і селище Пелипонівка, де компактно проживало російське населення, як тоді говорили - «одні кацапи», і я пішов в російську школу в це селище. 21-го червня 1941 року в школі був випускний вечір, гуляли до самого ранку, а опівдні мене розбудила мама –«Сынок! Война!». На початку липня я отримав повістку у військкомат. 10-го липня з'явився з речами на виклик. Тут зібрали приблизно 300 чоловік 1923-1926 року народження, мобілізаційний резерв, хлопців зі всього району, і нам наказали колонною, пішим ходом, рухатися на схід, до Ворошиловграду. По дорозі дві третини майбутніх призовників розбіглися хто куди, хто по будинках, а хтось подався бозна-куди.

Вів нашу колону представник влади, хтось Котляр, який зник на третій день шляху, разом зі всіма грошима, виділеними на наш прожиток по дорозі.

У Ворошиловграді нас розподілили по колгоспах, ми пропрацювали там всього два місяці, а потім пішли чутки, що німці прорвали фронт, і скоро будуть тут. І ми вирішили йти далі, до російської сторони. Всі розбігалися на потягах. Я дістався до своєї тітки, що жила у Воронежі, і там зустрів маму і молодшу сестричку, які встигли виїхати в евакуацію. Мій батько був інвалідом ПСВ, йому вже виповнилося 50 років, і у нього після поранення не розгиналася ліва рука, але його забрали в липні сорок першого на окопні роботи. А наш шлях лежав далі, в евакуацію. Наша сім'я в жовтні потрапила в Сталінградську область, на хутір Ребріково, що знаходиться в 30 кілометрах від станції Панфілово. Козаки прийняли нас добре. Хутір невеликої, будинків 40, всі дорослі чоловіки вже були забрані в армію. Роботи не було, а у нас не опинилися ніяких запасів їжі для прожитку, і ми почали голодувати. Мені доводилося ночами красти зерно в колгоспній коморі, інакше – вірна голодна смерть. Зима того року видалася суворою, а ми були голи і босі, тікали від німців літом, теплого одягу з собою ніякого. У грудні я пройшов комісссию у військкоматі, був визнаний придатним до служби, і отримав повістку на заклик на 19/01/1942. Колгосп виділив сани на проводи і пару валянок. Валянки я віддав матері, одягнув на ноги сиром'ятні чуні, попрощався з рідними і сусідами, і поїхав назустріч фронтовій долі. Із Сталінграду новобранців ешелоном перекинули під Пензу, в запасну стрілецьку бригаду, розташовану в трьох кілометрах від залізничної станції Селікса. І тут ми натерпілися гіркого відважна. Землянки величезні, на 500 чоловік кожна, але стояли всього дві бочки –«печки» для опалювання. Давали хліби всього по 400 грам на день, і цей хліб ділили як в таборі, за спиною, питаючи –«Кому?». Люди вмирали від холоду і дистрофії, привезли узбеків з Середньої Азії, так вони взагалі мерли пачками. Все, що відбувалося в запасній частині, було шкідництвом з великої букви. У нас ходила приказка –«Кто у Селіксе побував, тому на фронті робити нічого».Годували тільки гнилою капустою і сморід від цієї капусти стояв у всіх околицях. Більшість з нас писала слізні прохання про негайну відправку на фронт – безрезультатно. Слід відмітити, що бойова підготовка була в запасній бригаді на непоганому рівні. Пройшли два місяці і в Селіксу приїхав командир, «покупець» з 3-го Куйбишевського Піхотного Училища(3-і КПУ). Він відібрав для себе сотню чоловік з освітою 8-10 класів, і незабаром я опинився в КПУ, дислокованому в місті Кинель. Училище невелике, в нашому наборі було менше п'ятисот курсантів. Три курсантські роти: кулеметна, стрілецька і мінометна. Я потрапив в кулеметники. Отримали красиву нову курсантську форму, нас стали годувати як людей. Проучилися ми всього пару місяців, але потім вийшов наказ –училище розформувати, курсантів – в піхоту, на передову. Нас зібрали на плацу, і начальник училища, інвалід фінської війни, оголосив нам про це рішення.

 


Сторінки:
6 5 4 3 2 1
Цікаві фото
5 фото   
<b>Кавун Василь Михайлович</b><br />Василь Михайлович Кавун (14 серпня 1928, Кобринове &mdash; 8 серпня 2009, Київ) &mdash; державний та партійний діяч...
2 фото   
<b>Я люблю молоко</b><br />Зовсім недавно у районній газеті розповідалося про семінар на базі устянського господарства, учасниками якого стали...
7 фото   
<b>У країні дитячих мрій</b><br />1 червня вся світова спільнота відзначає Міжнародний день захисту дітей. Саме з нагоди цього дня, відділами та...
3 фото   
<b>Семінар з сільськими головами за участю польської делегації</b><br />З 9 по 19 липня у Бершадському районі перебуває делегація з Республіки Польща. До її складу входять 14 працівників...
Всі фотогалереї »
Ми - пам’ятаємо - «Книга Пам’яті України» / Дяківка
Краснозей Михайло Федорович Українець. Мобілізований в 1941 р. Рядовий. Загинув 00.09.44.

З історії Бершаді
Квітне старовинна Бершадь, за роки Радянської влади вона перетворилася на соціалістичне місто. В грудні 1966 року, враховуючи питому вагу в розвитку економіки й культури, збільшення кількості населення, Президія Верховної Ради УРСР ухвалила перевести Бершадь з селища міського типу в місто районного підпорядкування. На вулицях, що після вигнання окупантів являли згарища та самі руїни, споруджено... Читати далі »



Останні новини
Може бути цікаво

Шойхет Абрам Ефімович - www.bershad.ua
Користувачі OnLine: 
Бершадщина  | Форуми  | Сторінками історії  | Літературна Бершадь  | Фотогалереї  | Новини  | Довідники  | Визначні місця  | У нас в гостях!  | Прогноз погоди в Бершаді  | Телефонні довідники