Г.К. –Сколько других номерів у Вас помінялося в розрахунку?
А.Ш. – Більше напівроку моїм другим номером був єврей з міста Біла Церква Давид Резник. Коли він загинув, мені, після повернення з госпіталю в роту, дали іншого бійця, але його швидко ранило, і імені його зараз не пригадаю, мене тоді теж в санбат занесло. Повернувся, і мені дали другим номером молодого казаха, тямущого хлопчини Хасана Мамутова. Під час лютневої переправи через Дніпро, він з одним офіцером поповз вперед, підірвав німецький ДОТ, і був представлений до Героя. І щоб Хасан дожив до Указу про привласнення, його відправили на офіцерські курси. Він, до речі, Героя отримав. Потім ще було парі чоловік, але їх скоро убило або ранило. А в останньому бою другим номером у мене був солдат –нацмен, він загинув .
Г.К.- Які втрати ніс Ваш полк, починаючи з Курської дуги ?
А.Ш. – Я можу судити тільки по своїй роті або батальйону. Полковий рівень – не зовсім мій, з окопу важ полк не завжди побачиш Після кожного хорошого бою вибувало відсотків 70 % особового складу батальйону. А в настанні, після бою, живих, що залишилися, в строю, потім по пальцях можна був перерахувати. І це при тому, що перед нами постійно вперед пускали штрафників. Відведуть на переформовування, і знову повертаємося на передову. Бій, інший, і нікого не залишилося. На день Червоної Армії в сорок четвертому році нас кинули в розвідку боєм через скуте льодом Дніпро. Німці своїм вогнем уклали нас на тонкий лід, і він тріщав під нашими ногами і тілами. І коли після чергового розриву ворожого снаряда або міни в нашому ланцюзі, утворювалася ополонка, то багато бійців відразу йшли на дно. А відійти назад – наказу ще немає! Спробуй тут - виживи... Я ж вам говорю, що приходиш в роту після поранення, і бачиш тільки одне знайоме обличчя, наш «поїлец і годувальник, поважаний товариш старшина роти» Хамідулін. Він в бою ніколи не був, але ходив з трьома орденами на грудях. І лейтенант роти, старшого Щербаков ще дуже довго, для піхотного командира, у нас протримався . Його убило літом 1944 року.
Якщо говорити чесно, то смерть щохвилини була у нас перед очима. Піхотна доля...
Г.К. –Положение «старожила роти» давало Вам якісь переваги?
А.Ш.. – Про що ви? Це ж стрілецька рота. Які тут могли бути привілею. Померти поза чергою?...
Г.К. –Ви воювали комуністом?
А.Ш.- Я вступав в партію на фронті, перед атакою написав заяву –«Желаю у бій йти комуністом». Свято вірив в справедливу справу Вкпб, був патріотом. І вже будучи партійним, залишався комсоргом роти. Комуністи в роті дуже цінувалися, всі знали, що партійний боєць першим підніметься в атаку, і навряд чи відступить. І замполіт у нас був в батальйоні хороший, капітан Потапов.
