День української писемності та мови

Справа в тому, що Харитині Василівні належить ще й 1,7 га землі, яку вона здає в оренду ТОВ «Жорняки». І при оформленні бланка державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯА № 827270, виданого 16 грудня 2005 року, ім’я власника землі хтось дуже грамотний перекрутив, написавши його «Харатина». Хто це зробив, нині важко встановити, бо у районному відділі земельних ресурсів посилаються на Вінницький філіал інституту землеустрою, який і виготовляє такі документи. Причому, у всіх первинних документах ім’я жінки написано правильно: Харитина.
Відчуваючи, що помилка ця ще дасть про себе знати, Ганна Василівна вирішила виправити чийсь ляпсус. І спочатку звернулася у районний відділ земельних ресурсів.
Там їй видали довідку про те, що ім’я власниці Харитини Юрової надруковано неправильно. Але у зв’язку з тим, що «відповідно до пункту 2.9 Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою та договорів оренди землі, затвердженої наказом Державного комітету України по земельних ресурсах 04.05.99 № 43 усі записи мають бути зроблені державною мовою, чітко і розбірливо, виправлення не допускаються, відділ Держкомзему у Бершадському районі не може виправити дану помилку».
Оскільки зазначений державний акт пройшов державну реєстрацію, для внесення змін до нього необхідно в судовому порядку скасувати цю реєстрацію.
Тобто за чийсь недогляд, неуважність, зрештою елементарну неграмотність (читай – байдужість) Ганна Василівна мусить платити власні гроші і немалі. Лише за оформ - лення позову треба заплатити не менше трьохсот гривень. На цьому витрати не припиняться. І все через чиюсь елементарну неграмотність. Розумію, що у тому ж філіалі інституту землеустрою таких документів оформляється дуже багато. Але ж той, кому доручено це робити, мусить бути дуже уважним, чітко звіряти написане на державному акті на право власності із первинними документами.
А якщо виконавець вносить свої корективи у написання імені чи прізвища, і робить це неправильно, то, напевно, такий працівник мусить сам особисто компенсувати всі судові витрати по виправленню помилки.
Сподіваюсь, що прикрий недогляд буде виправлено, а винні у допущенні помилки оплатять її виправлення з власної кишені. Як по-іншому навчити з відповідальністю ставитись до дорученої справи?
Хто ж усе-таки допустив цей промах?
Слово – за Вінницьким філіалом інституту землеустрою.
А взагалі урок з цієї історії повинні засвоїти всі: грамотність – це не примха, це елементарна вимога до всіх.
Тільки за умови повної грамотності чиновників ми захистимо себе від таких «грамотіїв», які додали стільки турбот Ганні Василівні та її сім’ї.
Федір ШЕВЧУК.