Мені пощастило кілька разів зустрічатися з вченим – і в Києві, і на Вінниччині. Без перебільшення скажу, що це – легендарна особистість.
Адже саме він був начальником першої української антарктичної експедиції у 19961997 роках, після того, як Велика Британія за символічну плату – один фунт стерлінгів – передала станцію «Фарадей» нашій країні, і вона одержала назву «Академік Вернадський». Геннадію Петровичу випала велика честь першому підняти прапор незалежної України над станцією. Згодом він брав участь у ще кількох експедиціях. А станція поступово перетворилася на добре обладнану геофізичну обсерваторію. Розміщена вона у Західній Антарктиді в протоці Дрейка на острові Галіндез.
Нині вчений завідує відділом фізики космосу на кафедрі астрономії та фізики космосу Київського національного університету ім. Т. Г.
Шевченка, одночасно є керівником групи Національного антарктичного наукового центру МОН України.
Член Американського геофізичного союзу. Коло його наукових інтересів багато - гранне. А основними напрямками досліджень є іоно - сфера, озоновий шар і поведінка т. з. озонової діри.
Під час наших зустрічей Геннадій Петрович детально відповідав на всі запитання. Думаю, що виклад деяких фрагментів цих розмов зацікавить і читачів «Бершадського краю».
– Геннадію Петровичу, що ж таке Антарктида?
– Якщо коротко, то це царство вічної криги і холоду. Рік тут триває один день і одну ніч – звісна річ, полярні. Середня температура на Південному полюсі – мінус 50 градусів, найнижча зареєстрована – 89,2 градуси нижче нуля.
Влітку (це період, коли в наших широтах зима) температура не буває вище нуля. У зоні розташування нашої станції найнижчою зафіксованою температурою було – 27, а найвищою – +5. Літо – найсприятливіший час для вивчення тамтешньої флори і фауни. Увагу дослідників привертають пінгвіни, тюлені, горбаті кити, морські котики та слони. Цікаво, що в деяких місцях на південному сході материка серед моху та лишайників можна навіть побачити квіти.
Тут нема корінного населення, але постійно живуть дослідники з різних країн, зимоюїх приблизно півтори тисячі, влітку – до чотирьох тисяч.
– У багатьох людей Антарктика асоціюється, насамперед, з так званою озоновою дірою. Ви один з небагатьох вчених, який досліджує це явище… – Цій темі я присвятив один з розділів своєї докторської дисертації, працюю над цією темою і зараз. Озонова діра була виявлена вченими Вели кої Британії у середині 80-х років минулого століття. Довго не вірили, що це реальність, думали, що відбувається щось з апаратурою. Та з часом ця проблема знайшла відображення у численних публікаціях.
– І яка причина появи цього «отвору» в атмо - сфері?
– Однозначно сказати не можна. А головною причиною є збільшення кількості хлору на висотах озонового шару. А як відомо, один атом хлору може «з’їсти» до тисячі молекул озону. Велика кількість хлору в атмосфері з’являється внаслідок продукування фреонів – у холодильниках та аерозолях. Людство, відчуваючи загрозу, почало контролювати випуск фреонів. Та це – дуже стійкий газ, що може жити в атмосфері до 70 років. Випаровуючись, він піднімається до висот озонового шару і під дією ультрафіолетового випромінювання розкладається, перетворюючись у чистий хлор.
Озонова діра поширюється на частину Південної Америки, Австралію, Нову Зеландію… – А як до вас потрапила книга нашого земляка?
– Завдяки зусиллям колишнього бібліотекаря Інституту геофізики Таїсії Святенко. Вона була упорядником книги Василя Думанського, завдяки її зусиллям це видання з’явилося у провідних бібліотеках на всіх п’яти континентах. Антарктида стала шостим. Таким чином, можна сказати, що Думанського читає увесь світ.
І ми знаходили час, щоб насолодитись його талановитими творами. Його тепле слово по-особливому сприймалося на холодному континенті. Коли я від’їжджав зі станції, то попросив зимівників поставити автографи на книзі. Був радий, що мені пощастило особисто приїхати в Серединку і подарувати цей примірник землякам письменника.
Розмовляв Федір ШЕВЧУК.
