Приречені хлібороби з надією чекали осінніх врожаїв, але партійне керівництво позбавило їх цієї надії. Зокрема, для всієї Вінницької області план хлібоздачі в 1932 році був у 1,5 рази більший за попередні роки. Але ще на початку жнив 1932 р. розпочалися масові реквізиції зерна, пограбування як колгоспників, так і одноосібників. Усе збіжжя, як одержане, так і вирощене на присадибній ділянці, підлягало хлібозаготівлям.
Архівні документи засвідчують, що наприкінці 1932-го – на початку лютого 1933 р. голодом була охоплена вся територія Поділля. Не було села, в якому б щоденно не з’являлись все нові випадки опухання і смерті людей.
У 2006 році Верховна Рада України ухвалила закон про визнання Голодомору 1932-1933 років геноцидом українського народу.
В минулому році вийшла друком «Національна Книга Пам’яті жертв Голодомору 1932-1933 років в Україні. Вінницька область». Збираючи свідчення тих, хто пережив страшний голод, члени пошукових груп почули: «У 1933 році була дуже висока смертність. Люди вмирали сотнями. Поїли собак, котів. Не було кому ховати померлих.
Помер, впав на вулиці. Їздила підвода, збирала трупи і складала в одну яму...» (зі слів М.С. Шаваріна, с. Баланівка). «...Мені було 11 років, тому я добре пам’ятаю голод. Пам’ятаю, як мама варила нам скольки, кропиву, їли цвіт акації. Було дуже важко. Люди з голоду пухли та вмирали. Міняли одежу на хліб… Чула, що за кілька колосків зерна людину засуджували» (зі слів В.О.Шелест, с. В.Киріївка). «У сусідстві вимерла вся сім’я Булків: батько, мати і троє дітей ...
Одного дня під’їхала до двору підвода і З.Павлунь, який нерідко забирав на підводу не лише мертвих, але ще й живих та вже зовсім безпомічних, зморених голодом людей» (зі слів М.В. Галько, с. Тернівка). Є свідчення і про випадки людоїдства...
Після опрацювання зібраних матеріалів виявилось, що найбільше загиблих від голодомору в М’якоході, Баланівці, Романівці, Тернівці. В останньому селі є навіть масове захоронення жертв Голодомору 1932-1933 років.
Голодомор спричинив серйозну демографічну ситуацію, наслідки якої Україна пожинає і до сьогодні, адже в період 1932-1933 років кількість шлюбів і народжуваність скоротились майже вдвічі.
Сталінський режим надійно приховував масштаби трагедії. 16 лютого 1933 року на місця надійшла директива: «Категорично заборонити будь-якій організації вести реєстрацію випадків опухання і смерті на грунті голоду, крім органів ГПУ». Сільрадам наказано при реєстрації смерті не вказувати її причину. А в наступному, 1934 році, надійшло нове розпорядження: «Всі книги ЗАГС з реєстрацією смертей 1932-1933 років вислати в спеціальні частини», де більшість з книг була знищена. Коли в 1937 році черговий перепис населення показав величезне зменшення кількості населення, керівництво Центрального статуправління було репресовано, а дані перепису на довгі роки заховані в спецсховища.
Сьогодні майже в кожному населеному пункті району встановлено пам’ятний знак чи хрест жертвам Голодомору. Ці знаки, як вузлики на пам’ять: «Не забудьте! Не допустіть!».
Людмила САЛГАНІК, начальник відділу з питань внутрішньої політики, зв’язків з громадськістю та ЗМІ апарату райдержадміністрації.
