- Чому не стали лісником?
- Коли прийшов із армії, батьки вже переїхали до Бершаді, де купили хату. Там і пішов працювати на цукровий завод. Не хотів сидіти без роботи.
- А до посади міського голови як дійшли?
- Я навіть ніколи не думав, що буду при владі. У мери вирішив балотуватися 2006 року, після того, як три роки пропрацював у селі Михайлівка головою правління СВАТ "Михайлівське". Весь цей час довелося жити окремо від родини, це нікого не влаштовувало, та й важко було. Тож вирішив щось міняти. Великим поштовхом було і те, що, як і кожен із нас, завжди задавався питанням: "Чого все так нечесно у житті?", на що від усіх чув одну і ту ж відповідь - підеш у владу, зміниш щось! От я і пішов (посміхається. - Авт.).
- Що найбільше подобається у роботі?
- Працювати. Я взагалі, не люблю сидіти без діла. Подобається вишукувати кошти для втілення проектів, запланованих для нашого міста. А ще подобається відчуття, що це все не марно. Особливо допомагає підтримка людей, які обрали мене на цю посаду, а її я відчуваю кожного дня. Чути їхні слова подяки - це найцінніша нагорода за зроблену роботу, яка не дає ніколи опускати руки.
- Які труднощі при цьому виникають?
- Вони загальнодержавні. Зі сторони вищої влади недовіра органам місцевого самоврядування. Інколи дуже складно порозумітися. Хто працює у владі, той кожен день ризикує мати великі неприємності із законодавством. Але Бог милував.
- Яке досягнення вважаєте головним у житті?
- Це син Олександр! Йому вже 25 років. І, напевно, довіра людей. На посаду міського голови мене обрали вдруге. Бершадь - специфічне місто, тут у людей висока вимогливість до влади. Раз обирають - це багато про що говорить.
- Живете у квартирі, чи маєте власний будинок?
- Поки що у квартирі, яку отримав, працюючи на цукровому заводі. Мрію про власний невеликий одноповерховий будинок і садок, щоб на старість було чим зайнятись. Я, все-таки, за фахом агроном.
- Що найбільше запам'яталося із дитинства?
- Я з батьками і братом жив у глиняному будиночку. Крім нас, у лісі було ще 5 сімей лісників. Літніми вечорами всі збиралися вечеряти за одним столом. Зносили, хто що може. Зазвичай, все закінчувалося піснями. Ніхто ніколи не сварився. Інколи лягали спати на вулиці на возі. От тоді були часи... Та після 18 років переїхали жити у місто.
- А зараз навідуєтеся до батьківської хати?
- Хату, на жаль, розвалили. Це ж була хата лісника, а не наша особиста. Та й криницю, яку викопав батько, теж завалили камінням. Після його смерті ми вирішили з братом відновити хоча б колодязь. Зараз там усе привели до ладу - розчистили, посадили квіти, поставили поряд столик. А також на пам'ять про батька поставили пам'ятний камінь-плиту із надписом: "Криниця викопана у 1969 році лісником Кольченком Іваном Архиповичем. Реконструйована у 2011 році синами при допомозі Держлісгопу і жителів села Великої Киріївки."...
- Як відпочиваєте від роботи?
- Зустріч із рідним братом Віталієм - для мене найкращий відпочинок. У нас дуже гарні стосунки. Ми завжди гарно розуміємося, хоча він старший на 13 років. Я не звик їздити на моря, ліпше вже на річку, щоб все було на місці. Та хочеться побувати десь за кордоном, для порівняння. Найбільше хотілося б поїхати до Австрії, щоб відвідати могилу рідного дядька. Там похований мамин рідний брат, який загинув за місяць до Дня Перемоги.
- Як заробили свої перші гроші і на що їх витратили?
- Це було ще у технікумі під час практики. Важко згадати, що тоді на них купив. Напевно, штани-кльоші - на той час вони були дуже модними, а батьки не мали змоги купувати такі речі. Решту витратив на торт дівчатам, з якими разом навчалися.
- Як познайомилися із дружиною?
- Так сталося, що із першою дружиною ми розійшлися. Із другою, Валентиною, познайомився на роботі на цукровому заводі, там працювали її батьки. Вона - педагог-вихователь. У деякій мірі, це дуже допомагає у стосунках. Сім'ї високопосадовця приходиться важко. На роботі завжди потрібно бути стриманим, удома це все виплескується. Від чого, в першу чергу, страждають дружина і діти. Хотілося б бути більш стриманим.
- На Ваш погляд, які три основні якості справжньої людини?
- Чесність, порядність, доброзичливість. Це три головні якості, які повинні бути притаманні кожній людині завжди, незважаючи ні на які життєві труднощі та негаразди. Я в цьому вкотре переконався, коли люди вдруге довірили мені керівництво нашим прекрасним містом.
- Якби була така можливість, змінили б щось у своєму житті?
- Ні! Якщо так є, значить - так повинно було бути!
Спілкувалась Олена ЗІНЧЕНКО
