Завдяки Георгію Турчановичу лікарня почала відбудовуватися, територія впорядковуватися. При потребі і лікарі бралися за лопати. З часом і подвір’я, і приміщення змінилися, а в тому, що територія лікарні нині має такий привабливий вигляд, звісно ж, величезна заслуга нашого співрозмовника, який дбав і про лікування хворих, і про те, щоб це відбувалося в належних умовах.
Варто сказати, що перед роботою в Бершаді він багато років очолював лікарню в своєму рідному селі Деребчині, де теж дуже багато будував. Він був насамперед лікарем.
Коли йшов у 1996 році на пенсію, залишив за собою десятки прожитих з користю літ і сотні, тисячі врятованих людських життів. Георгій Леонідович – один із небагатьох лікарів в Україні, який має три вищі категорії в різних напрямках медицини, він – почесний донор, нагороджений орденом Дружби народів.
Чи задоволений він собою як лікар? Каже, що так. Бо незадоволеним може бути лише той лікар, який не має праці після здобуття освіти. І ще. Кожен лікар, навіть найкращий, має свої помилки. Медик – це насамперед величезна відповідальність. Хороший лікар не належить собі, він належить людям.
Із ним цікаво говорити не тільки про медицину, а про все. Мені найбільше запам’я - та лися слова про молодь: – Молодь – це майбутнє, і дуже важливо, якою вона росте. Раніше молодь, звичайно ж, відрізнялася від нинішньої. Більшість молодих старанно вчилися, сумлінно працювали. Мене праця зробила тим, ким я став. На жаль, нині молоді не завжди можуть реалізувати себе. Та при будьяких умовах потрібно розвиватися і морально, і духовно.
Жити і працювати так, як колись жили батьки, наполегливо йти до своєї мети і завжди творити добро.
Юлія ЗАРІЧАНСЬКА.
