НЕОКОВИТІ... ПРІЗВИЩА
Дивлюсь по одному з телеканалів сюжет про те, як деякі люди змінюють свої імена і прізвища. Ведуча, розповідаючи про це, без жодного сумніву каже: „Основною причиною зміни прізвища є їхня неоковитість”. Отакої! Напевно, тележурналістка забула (а, може, й не знала), що в нашій мові існує слово, яке точно визначає цю причину – неоковирність. А те, що сказала ведуча, додало до сюжету комізму і засвідчило про її недостатній словниковий запас.
ЯК СІЯТИ...ІРЖУ?
На іншому каналі дивлюся новини, які супроводжуються біжучим рядком у нижній частині екрана. З’явилася інформація про те, яке свято відзначається у цей день, народні прикмети і повір’я, які роботи виконувалися колись цього дня в полі... І раптом на телеекрані з’являється абсолютно незрозуміла фраза: „У цей день колись приступали до посіву іржі”. Що за чудасія? Це ж що за сільгоспкультура така колись була – іржа? І навіщо її сіяли? І раптом до мене дійшло: це ж якийсь „грамотій” отак переклав з російської „посев ржи”. А тут мало б бути „сівба жита”.
Недостатнє знання обох мов призводить до появи таких „перлів”.
ЗАМАРКЕТИЛИСЯ...
Те, що відбувається з нашою мовою останнім часом, можна бачити у багатьох наших містах і селах. На закладах торгівлі нині майже не побачиш простих і зрозумілих написів – „магазин” чи „крамниця”. Куди не глянеш, скрізь одні маркети: супермаркет, мінімаркет, гіпермаркет і навіть фокс-маркет. Невже це англійське слово не можна обійти, замінивши його українськими відповідниками? Але ж ні – оці „маркети” вже набрали характеру своєрідної мовної епідемії. І як їй зарадити, невідомо.
„ДОБРИЙ ДЕНЬ!”
У великих містах не прийнято вітатися з незнайомими людьми. Тож мене здивував випадок у Вінниці. Якось ішов однією вулицею, а на зустріч – дівчинка років десяти. Очевидно, йшла зі школи. А коли порівнялися, дівча раптом подивилося на мене і дзвінким голосочком несподівано сказало:
– Добрий день!
Я подумав: можливо, дівчинка мене з кимось сплутала. А може, їй захотілося привітатися просто так. І оцих два українських слова, сказані майже в центрі Вінниці незнайомою дитиною незнайомому дорослому засвідчило: в Україні є майбутнє.
ЗА МОВУ МОЖУТЬ І ПОБИТИ
Кілька місяців тому в одній із вінницьких газет прочитав замітку, в якій розповідалося про те, що якогось чоловіка побили тільки за те, що він розмовляв українською мовою. Якийсь недоумок (інакше й не скажеш), почувши українську мову, обізвав її носія бандерівцем, а потім кілька разів ударив чоловіка по голові. Коли вже в нас не стане отакої агресії, коли таким дикунам поставимо рішучий заслін?
СУПЕРЦІНИ?
І знову про магазини. Коли бачу на деяких напис чималими літерами „Суперціна”, відпадає всяке бажання заходити. Бо перша частина слова – „супер” – латинською мовою означає „зверху”, „над”. Тобто в даному випадку слово означає, що ціни тут найвищі („надціни”). Нерозуміння елементарних речей призводить до того, що слово набуває зовсім протилежного значення. А чому б не написати простіше: найнижчі, найдоступніші чи просто низькі ціни, дешевий товар. При сучасному зростанні цін оці „суперціни” не приваблюють, а відлякують покупців.
