Георгіївський кавалер з Баланівки

Від простого солдата дослужився до унтер-офіцера. Був нагороджений одним золотим і трьома срібними Георгіївськими хрестами. Георгіївський хрест – найвища нагорода, яку міг отримати простий солдат і молодший офіцерський чин виключно за особисту відвагу на полі бою та доблесть військових частин.
До речі, 26 листопада цього року минає 240 років, як у російській армії було введено Орден святого Георгія, яким нагороджували вищий командирський склад «За особисту мужність і відвагу», вдале керівництво військовими операціями.
У 1807 році була заснована окрема нагорода для солдат, яка в 1913 році, напередодні Першої світової війни, отримала остаточну назву «Георгіївський хрест».
Серед перших, хто в Російській імперії став повним Георгіївським кавалером, був Т.К Поліщук, нагороджений за особисту хоробрість і відвагу, виявлену в боях з австро-німецькими загарбниками.
Після завершення Першої світової війни та жовтневого революційного перевороту Теофилій Каленикович повертається в своє рідне село. По-різному сприймали Героя війни односельці.
Невдовзі він одружився з сільською дівчиною Дусею.
У них народилося чотири сини – Михайло, Іван, Григорій та Володимир. Сім’я жила дружно. Працювали на власній присадибній ділянці, тримали худобу. Сім’я була віруючою. Теофилій Каленикович мав добрі організаторські здібності, прекрасний голос, а тому невипадково церковна громада обрала його старостою церковного приходу храму Михайлове чудо.
Період колективізації став початком трагедії Героя. 19 березня 1930 року Теофилій Каленикович разом зі своєю дружиноюта трьома синами був висланий в Сибір за те, що відмовився вступати в колгосп.
Працював на заводі. За добросовісну роботу йому було дозволено в 1932 році з сім’єю повернутися в своє рідне село. У цей час у них народився четвертий син.
Але місцевих активістів мучили думки, що вони не завершили розправу над Героєм.
На жаль, і сьогодні у нашому суспільстві є люди, які потребують «ін’єкції» від заздрощів. Досягши хоча б найменшого щабля влади, вони намагаються знищити тих, хто знаходиться поряд з ними і користується авторитетом серед людей.
Все це виливається не в конструктивну співпрацю, а в декструктизм.
Цінністює не те, як ти працюєш,що робиш корисного для суспільства, а вірнопоклонництво і відсутність будь якої власної думки.
Ось через таких «горе-активістів» Т.К. Поліщука в 1934 році вислали на Донбас. Для старого солдата робота в шахті не була страшною.
Тому він швидко завоював повагу серед колег по роботі та керівництва шахти. Але його постійно тягнуло до сім’ї, до землі, до улюбленої селянської праці.
Через рік Т.К. Поліщук повернувся у Баланівку, але голова сільради відмовився приписати його, мотивуючи тим, що він царський герой, а тому майже ворог радянської влади, через що йому потрібно ставати на облік міліції в районному центрі. А невдовзі наступив для Героя трагічний 1937 рік.
Уважно гортаю листки судової справи № 16175, на палітурці якої зазначено «Таємно». Працівники архіву попереджають, що копіювати, фотографувати окремі сторінки категорично забороняється. І чим більше вчитуюся у справу, то неозброєним оком видно, що вона сфабрикована й «шита білими нитками».
Перед очима кілька протоколів свідків, написаних рукою молодшого лейтенанта НКВД та підписаних нібито ними. У недоброзичливій формі робиться докір, що Поліщук нагороджений чотирма Георгіївськими хрестами царської армії, що негативно впливає на колгоспне будівництво, що домагається відкриття церкви й повернення попа, а отже, веде антирадянську агітацію.
У постанові звинувачення записано: «Изложенные данные свидетельствуют об особой социалистической опасности Полищука Т.К., в связи с чем отнести его к І-ой категории антисоветского к. р. элемента подлежащего изъятию и репрессированию…». «Дело направить на рассмотрение суду Тройки при облуправлении НКВД».
До вироку Трійки Теофилій Каленикович був підданий тортурам. Спочатку в Гайсинському СІЗО, а потім у підвалах обласного НКВД, але вини своєї не визнав.
Постановою Трійки (від 3.09.1937 року) він був розстріляний 15 вересня 1937 року о 10 годині 45 хвилин.
Не легша доля випала на сім’ю Героя. Дорога до навчання була закрита дітям «ворога народу».
Під час Великої Вітчизняної війни захищали Батьківщину два його старших сини. Михайло прийшов з війни без ноги, а Іван загинув смертю хоробрих. Григорій та Володимир все життя пропрацювали в місцевому колгоспі.
Постановою президії Вінницького обласного суду від 28.09.1973 року Т.К.Поліщук був реабілітований за відсутністю злочину.
Сьогодні проживають у селі його онуки, правнуки та праправнуки, які гордяться своїм предком. Адже людська пам’ять про Героя не згасне.
Біля церкви у Баланівці стоїть єдиний у районі пам’ятник загиблим у Першій світовій війні, на якому викарбувано 68 імен. На честь цих героїв періодично здійснюються поминальні панахиди, душі загиблих знайшли спокій.
Григорій ПОГОНЧИК, громадський кореспондент.