На прийомі у Т.В.Волошиної (на знімку зліва направо) із заявами на приватизацію присадибних ділянок пенсіонери В.С. Ткачук, П.К. Кулинич іД.П. Куцак. Фото Сергія КІСИКА.
Спочатку,щоб не виникало ніяких непорозумінь, працівники сільської ради обійшли село, провели відповідну роз'яснювальну роботу. А далі, щоб не допустити хаосу, зайвої ходанини, встановили чергу по вулицях. В результаті ще в середині листопада мало що залишалося вже збирати з цих заяв.
Аще постійно у її полі зору, як і повинно бути, наповнення бюджету. В результаті ще станом на перше листопада його було виконано на 130 відсотків.
– Але що з того, – каже Тетяна Василівна, – коли це майже 20 тисяч гривень. Їх для такого села зовсім мало, і вони витрачаються в основному на покриття захищених статей. На розвиток громади не залишається майже нічого.
Але хіба могла вона, будучи педагогом за фахом і покликанням, допустити, щоб не функціонував дитячий садок, який закрили через те,що не було проточної води і не діяла каналізація. Тож частину робіт, коли готувався цей матеріал, тут було вже зроблено, і навіть велася мова про те, щоб у новорічні свята він вже діяв. Частину коштів для нього знайшли у сільській раді, частину робіт виконали силами працівників дитячого садка і батьків, які теж з розумінням поставилися до цієї проблеми.
Хоч і не зовсім так, як колись, а таки працюють заклади соцкультпобуту. Їх забезпечено паливом. Щоправда, у будинку культури є можливість опалювати лише окремі кімнати. У сільській раді розуміють, що лише створивши хоч якісь умови, можна щось вимагати з працівників цих установ.
Набагато легше було сільському голові, коли мало не всі проблеми громади вирішувалися через єдине базове господарство. Нині ж у Голдашівці його немає, а господарюють три фермери, 92 гектари землі обробляється одноосібно. Виручає Тетяну Василівну, а заодно і всю громаду, тільки співпраця. А їй вдається підтримувати контакти з усіма. Різниця тільки в тому, що хтось допомагає більше, а хтось менше.
Хоч криза добралася і до тутешніх сільгоспвиробників, тут вже певною мірою адаптувалися до пов'язаних з нею проблем. Діють у селі і олійня, і млин, хоч і віддали їх фермерам. Діючим залишається і молокоблок, через який заготовляється молоко.
Не так давно у цьому селі ще діяв сільськогосподарський кооператив, куди входили названі об’єкти, і який з певних причин перестав існувати. Але такою вже є особливість даної громади, що тільки на власних помилках вчаться, як краще щось у своєму селі організувати.
Навіть епідемія грипу поки що обминає це мальовниче село з його працьовитими людьми. А от тенденція до зменшення населення простежується серйозно.
Крім фермерства і земельних наділів, в Голдашівці займаються ще й заготівлями лікарських рослин. У селі є навіть свій заготовач цієї сировини.
Худобу утримують теж, але знову ж таки відстежується тенденція на зменшення її поголів'я, особливо корів. І не вина тут сільської ради чи депутатів. Тетяна Василівна вбачає однією з головних причин всіх негараздів те,що люди, насамперед, не відчувають належної віддачі за свою працю. А трудяться у селі всі до глибокої старості.
Від місцевої влади, на її думку, у даній ситуації залежить хіба що те, щоб населення швидше орієнтувалося у теперішньому законодавстві, у якому іноді навіть фахівцям не так просто розібратися. Тож у сільській раді щоразу, наскільки це можливо, намагаються у доступній формі розтлумачувати окремі положення цих законів, того, у якому світі нині доводиться жити.
В селі більшість населення старшого віку, переорієнтовувати яких буває дуже важко. Тут потрібні особливі підходи. Наприклад, давно підмічено, що працювати з людьми у колективах чи безпосередньо по місцю їх проживання набагато легше, ніж тоді, коли вони приходять вже у сільську раду. Чого варто було, щоб тільки примирилися дві релігійні громади на його території. Однак про дану проблему вже й забули.
Від керівників фермерських господарств теж чимало залежить, яка ними проводиться робота з населенням.
Тетяна Василівна, кажуть, налаштовує кожного з них і на це.
Добре функціонує загальноосвітня школа, в якій навчається 73 дітей. Багатодітних сімей у селі чотирнадцять. Як жартує Т.В. Волошина, їй чомусь завжди доводиться працювати у дуже складний і відповідальний період, – очолювала школу, коли держава затримувала фінансування і зарплату, тепер от керує громадою в період реформування села.
Не секрет, що в багатьох випадках саме завдяки їй у селі вдалося пом’якшити кризові удари і протиріччя.
