Коли фашисти підійшли надто близько, всю молодь евакуювали в Сибір на Анджерсудженську шахту (Новосибірська область). Звідти 1 серпня 1942 р. юнака було призвано на службу, про що у військовому квитку є запис: «Воевал с августа 1942 по май 1945 гг.».
656 стрілецький полк 116 стрілецької дивізії 27 армії 3 Українського фронту воював на Курській дузі. Зі сльозами на очах згадує Тимофій Дмитрович жорстокі, нелюдські випробування, що до - водилось переборювати.
«Справжнє місиво!», – зазначає ветеран. У ті важкі дні 1943-го й був поранений сержант Таран у ногу та праве плече (і досі носить у собі смертельну металеву мітку війни – осколок поблизу легенів).
Із березня 1944 р. знову в строю, направлений у свою ж частину під Корсунь-Шевченківський, де 27 армія брала участь у боях з оточення і ліквідації німецьких військ (лютий-березень 1944 р.).
…Був березень. Розвеснилося. Бездоріжжя, річки вийшли з берегів, машини грузли у багнюці, коні, знеможені від важких перевантажень… І тільки бійці, виснажені, змучені, але не скорені, наближали день за днем таку бажану перемогу.
116 стрілецька дивізія продовжувала наступ, визволяючи територію України.
Далі Молдавія, Румунія, Угорщина. День Перемоги зустрів у Відні – столиці Австрії. Так згадує Тимофій Дмитрович ті весняні дні.
Батьківщина гідно відзначила героя. Тимофій Дмитрович Таран нагороджений орденами: Вітчизняної війни І ступеня, «За мужність» 3 ступеня, медалями: «За боевые заслуги», «За звільнення Будапешта», «За победу над Германией в Великой Отечественной войне 1941-1945 гг.», «60 років визволення України від фашистських загарбників», «Ветеран праці».
Зі свіжим вітерцем, з небом блакитним, з радістю і смутком прийшов юний травень сьогоріч. У зелених барвах та пахучих квітах увесь, у сяйві щасливих дитячих усмішок, у звуках урочистої музики. Зі святими солдатськими спогадами, із роздумами про сьогодення і майбутнє, про мир, здобутий кров’ю і потом простих українських солдат – переможців.
9 Травня – свято найсвітліше!
9 Травня – сльози на очах… Це ветерани – люди наймудріші Тебе на своїх винесли плечах.
Наталія МИКИТЮК, учитель української мови та літератури Джулинської ЗОШ І- ІІІ ступенів.
Коли матеріал готувався до друку, Тимофій Дмитрович відійшов у вічність.
