Сьогодні усі бійці, які відстоюють незалежність та суверенітет України на Сході, потребують не тільки додаткового військового спорядження, а й всебічної підтримки держави, а що отримують натомість? Про ситуацію, яка склалася, проблеми, які найбільше турбують, про все, що наболіло, ми поспілкувалися з Дмитром ЦІШЕНКОМ, учасником АТО.
Це молодий хлопець, 1987 року народження, уродженець с. Флориного. Займає активну життєву позицію, патріот. З першого дня – учасник Майдану в Києві, був поранений. Після закінчення подій у столиці деякий період часу провів удома, а далі записався добровольцем у бійці АТО. Служить у батальйоні «Донбас-2». Отримав першу за три місяці коротку відпустку…
– Дмитре, де та в яких умовах дислокувався ваш батальйон до твого від’їзду?
– Ще до від’їзду в зону АТО я перебував місяць на тренуваннях під Києвом. Жили в польових умовах, в наметах. Після відправлення нас привезли спочатку в м. Ізюм (Харківська обл.), а далі – в Артемівськ (Донецька обл.), де розмістили в гуртожитку педуніверситету. У першу ніч потрапили під обстріл. Багато хлопців загинуло… До мого від’їзду наш батальйон дислокувався у звільненому від бойовиків (зовсім нещодавно) місті Попасна (Луганська область).
– Як із захисним спорядженням, бойовою технікою та боєприпасами?
– Спорядження, якщо його так можна назвати, нам видали, але воно виявилося зовсім не тим, яке ми очікували отримати. Приміром, для мене форма була закоротка, а про інше не варто і згадувати. Дякуючи великій підтримці земляків, громадських активістів, небайдужих українців, чимало спорядження було закуплено та доставлено, у тому числі бронежилет та багато іншого.
Крім того, люди допомагають їжею, водою, речами для гігієни, медикаментами, одягом та рештою необхідного. Від держави допомоги годі й чекати.
Щодо бойового спорядження, то автомати нам видали перед відправленням у зону АТО, а решту видають по можливості на місці. Крім того, маємо трофеї, відібрані в терористів, – зброю та автомобілі, частину захопленого здаємо, а частину залишаємо. Використовуємо все, що є, але цього все рівно замало.
– Заробітну плату отримуєш?
– Зарплати, як такої, або ж інших коштів я за три місяці перебування в зоні АТО не отримував. І не тільки я, ніхто з наших хлопців. Виживаємо силами наших земляків, які допомагають чим можуть. Навіть додому не було за що поїхати. До того ж, статусу учасника бойових дій я також не маю. Побачимо, що буде далі.
– Багатьох турбує питання, чи є різниця між тим, що транслюють по телебаченню, та тим, що відбувається насправді?
– Так, різниця велика. В ЗМІ багато чого не висвітлюють або ж висвітлюють далеко не повністю. Зокрема, це стосується і кількості українських бійців, які загинули, і постійних обстрілів та багато чого іншого. Журналістів не скрізь допускають.
– Яке ставлення до українських бійців мирного населення на звільненій території?
– Ставляться по-різному. Раніше траплялися різні випадки, міг бути постріл і в спину. Сьогодні ситуація покращується, більшість допомагає, але є й такі, яким усе байдуже.
– Яка зараз ситуація? Напруга не спадає? Які твої прогнози, коли військові дії на Сході України нарешті завершаться?
– Ситуація складна і дуже напружена. Майже кожного дня обстріли з гранатометів та іншої важкої артилерії.
Після відходу терористи залишають багато так званих розтяжок (замінувань), на яких постійно хтось підривається. За весь час перебування в зоні бойових дій багато бійців нашого батальйону було поранено та чимало убитих.
Військові дії, на мою думку, щонайменше продовжуватимуться до осені, а далі не знаю. Уся справа у владі та керівному складі АТО. Є багато зрадників, які здають позиції українських військових. Крім того, всі накази йдуть згори, тоді, як можливості діяти за ситуацією практично немає. Але, незважаючи ні на що, усі хлопці налаштовані рішуче. Вірять у краще майбутнє нашого народу.
*** На час, коли вийде друком цей матеріал, Дмитро вже повернеться у зону АТО, і залишається сподіватися, що юнак і всі наші бійці повернуться додому переможцями, здоровими та неушкодженими, а наша держава, нарешті, згадає про своїх захисників…
Вела розмову Тетяна БОНДАР.
