Я,Бондар Олександра Іванівна, народилась в 1945 році в місті Магнітогорськ Челябинської області. В березні 1977року приїхала разом з чоловіком на роботу на Чорнобильську АЕС і влаштувались на роботу в цех централізованого ремонту. Чоловік - слюсарем по ремонту обладнання машинних цехів, а я крановиком на вантажопідйомні крани 25т, 50т,125т.
В цей час йшла підготовка до пуску першого енергоблоку, який був пущений в експлуатацію у вересні1977 року. Жили на квартирі в селі Ново – Шепеличі. В 1979році одержали 3-кімнатну квартиру в м.Прип’ять. Запускались один за одним наступні енергоблоки, а 1983 році запрацював роковий 4 енергоблок.
І от 1986 році при зупинці на плановий ремонт-аварія. Я повинна була працювати в ту аварійну ніч на цьому блокові на ГЦН (головні циркулярні насоси, які прокачують реактор водою).Мав відбутися ремонт одного з цих насосів вночі 25 на 26 квітня. Але раптово захворів токар, який мав розточити деталь, що підлягала заміні. Хвороба токаря врятувала ремонтну зміну разом зі мною. Чоловік мав заступити на зміну в понеділок після розхолодження реактора. Потім в неділю відбувалася евакуація міста Прип`яті. Верениці автобусів вивозили людей, які могли взяти документи та лише необхідні речі. За невеликий проміжок часу Прип’ять стала мертвим містом, яким гуляв вітер та скиміли собаки.
Отримали квартиру у Черкасах. З чоловіком їздили на ліквідацію аварії з Черкас до листопада 1988 року. Планова доза опромінення для станції 5 Бер на рік. За нашими документами за два роки ліквідації ми не отримали навіть планової дози опромінення на нормально діючій АЕС. Згідно довідки, за два роки ліквідації ми дістали опромінення 7 бер, це при тому, що ми з чоловіком на роботах отримували 1,5 Бера за один день.
За один день нас бувало виводили за перебір. Моєму чоловікові давали в бригаду солдат на прибирання. Він стежив за ними, щоб вони якнайменше перебували в місцях з більшою радіацією. Для багатьох із них він зберіг здоров’я.
Усе, що відбувалося по ліквідації наслідків аварії, замовчувалося. Лише тепер про це говорять та пишуть відкрито. Дні ліквідації назавжди відбилися в моїй пам’яті, позначилися на моєму здоров’ї та здоров’ї моєї сім’ї, всього українського народу.
Разом з чоловіком виховали двох дочок. Маємо 5 внуків.
В теперішній час проживаємо в с.Усті в будинку батьків чоловіка.
