У святі взяли активну участь всі працівники районного краєзнавчого музею та музею с. Баланівки, музичної школи.
Було запрошено заступників голів райдержадміністрації О. Кравчука та ра - йонної ради П. Сугака, працівників бібліотечних установ, начальників відділів та організацій, дітей. Присутні мали змогу поринути у чарівний світ традицій та обрядів, побачити цикл різдвяних свят, ознайомитися з історією виникнення свята Маланки, яке ще називають Щедрим вечором або Щедрою (другою) кутею. Святом Василя називають Старий Новий рік і відзначають його 1 січня за старим стилем (14 за новим).
В українській світлиці гостинно зустріли господар з господинею та запросили на “щедру кутю”. На відміну від Святого вечора під час щедрої вечері накривають багатий стіл, де переважають м'ясні страви. В деяких селах Вінниччини навіть кров'янки, які є традиційною новорічною стравою, називають “маланками”. Вдруге протягом зимових Святок готують кутю. Випікають і спеціальні хліби “Маланку” та “Василя”. Обов'язково на столі мають бути ритуальні речі: ніж, калач та воскова свіча. В ніч перед новим роком господарює Щедрий Бог, якого зустрічають дід Ладо та духи померлих. Його ніхто не бачить і не чує, а він все знає, потаємно розмовляє з худобою про те, як її доглядає господар.
Після вечері водили Козу та Маланку.
Роль «кози», звичайно, виконував парубок, на якого одягали кожух вовною догори. В руках він носив вирізане з дерева примітивне опудало тварини з випаленими ніздрями, а замість очей вставляли блискучі бляшки або гудзики. Голова «кози» мала рухому нижню щелепу з борідкою, що кумедно клацала під час вистави. На роги «кози» іноді чіпляли дзвоник і уквітчували їх кольоровими стрічками. Маска кози відома у багатьох слов'янських і неслов'янських народів, її походження пов'язано з аграрно-магічними культами і вшануванням тотемних тварин. Центральним моментом ритуального дійства був танець «кози», ті «вмирання» і «воскресіння», які символізували циклічний кругооберт часу, прихід Нового року. Поруч з основною зооморфною маскою діяли «баба», «єврей», «циган», «шандарь», «Маланка», «лікар» та ін. Вітаючи господарів із святами, масковані колядники розігрували гумористичні сценки: «сварки діда і баби», «доїння кози», «продаж кози на ярмарку», «її вбивство», «лікування» тощо. Веселі діалоги народної вистави доповнювались пантомімою і танцями. На закінчення господарі обов'язково обдаровували ряджених «колядою», до складу якої входили гроші й продукти. Щоб рік був радісним та веселим, господарі частували присутніх пирогами.
Свято вдалося досить цікавим та змістовним. Кожен з присутніх згадав своє дитинство, свої різдвяні свята (багато кому за радянських часів було заборонено колядувати та щедрувати) та дізнався про священне відношення наших предків до природи, всього живого, відчуття єдності та гармонії з природою. Бо саме в традиціях та звичаях збереглася наша українська сутність, саме у невеликих селах жевріє іскорка життєвої мудрості народу, що допомагає вижити під час різних життєвих негараздів. Бо ми є нація з великим історичним духовним минулим.
Галина ІВАНЧЕНКО, керівник прес-служби РДА.
