Микола пестив Галю, як умів,
Животик гладив залюбки
І цілу ніч їй говорив,
Що поле це. І тут посіє буряки.
Відтак щасливим він заснув,
Галинка ж крутиться, не спить:
Чекала так свою весну,
А він не знає, що робить.
Й на другу ніч у нього слів не густо,
Вже спину Галі ніжно гладить він:
– А тут посію я капусту!
…Слова його лунали, ніби дзвін.
І знов заснув. Й до ранку міцно спав,
Галина й оком не здрімне:
«Хіба для того жінку взяв,
Щоб гладити кругом мене?».
На третю ніч рішуче каже Колі:
– Ти «фермер» тільки на словах.
А як на ділі ти, у полі?
Напевно, справи в тебе – швах!
Якщо моркву до обіду
Не посадиш на мою фазенду,
То піду і ввечері сусіду
Поле здам в оренду!
Богдан БІЛОУС.
