Християнська родина зустрілася на Чернечій горі для вшанування пам’яті Великого Кобзаря та спільної молитви. Незважаючи на те, що прочани приїхали з різних куточків України, ми спільно молилися, розмовляли, співали. Віруючі мали змогу спілкуватися зі своїм єпископом, владикою Йосифом Міляном, а для священиків проща – це братня зустріч воїнів Христа, нагода відновити сили для духовної боротьби за свій народ. Для служби Божої нам гостинно відкрив двері настоятель місцевого храму Київського Патріархату. Молилися за Україну, за той час, коли на оновленій від зайд землі «… Врага не буде, супостата, а буде син і буде мати, і будуть люди на землі…».
Чудові краєвиди сивого Дніпра, семінаристи Київської семінарії виконують Заповіт: «…Було видно, було чути, як реве ревучий…». Панахида біля могили. Таке відчуття, що Тарас присутній між нами своєю молитвою і любов’ю до України. Якби усі любили Україну, як Шевченко, москаль не топтав би нашу землю. Як далеко до Великого Кобзаря нашим діячам та політикам з їх меркантильними інтересами та примітивними поглядами… Музейні експонати, цікаві розповіді дозволили торкнутися першоджерел, дізнатися багато нового про життя Тараса Григоровича. Фото на згадку, грудка землі з могили народного пророка, повернення додому. За цей день прочани стали іншими, зміцніла наша любов до України.
Обов’язково повернемося до Канева. Тут варто побувати кожному українцеві.
Отець Михайло (БУДНИК), священнослужитель парафії Зарваницької ікони Божої Матері с. Голдашівки УГКЦ.
