– Що від того маємо? А нічого, – каже Михайло Васильович. – Виручку вклали в землю, технології, на підтримку техніки – найновіший трактор з 1982 року. Навіть про запас коштів не залишили. І "з'їдають" оту виручку як не послуги, то ріст цін на енергоресурси, добрива, засоби захисту. А ціни на запасні частини, за відгуками механізаторів, взагалі "вбивають", хоч особливою якістю вони не відзначаються. І основна проблема тут – відсутність державної політики у вирішенні цих питань.
Так, держава обіцяє компенсації за придбання добрив тощо. Однак Теофилівка не "вписується" в ці умови. Бо, як і належить добрим господарям, запаслися ними не з нового року, а ще з осені. Тож хіба хтось задумувався над цим, розробляючи такі умови? Яка різниця, коли куплене добриво? Адже використано його буде під один урожай.
З кредитами, взятими під них ще у жовтні, тут теж, кажуть, "пролітають" з тієї ж причини. Хіба у верхах не знають, що польові роботи починаються з осені? Адже, не заправивши грунт під цукрові буряки, на нормальний урожай годі розраховувати.
А політику в тваринництві тут взагалі не можуть зрозуміти. Скупивши телички торік і вже навіть в цьому році, бо мають чим годувати, тепер почали розуміти, орієнтуючись на цінову політику, що господарству може бути через них "гаплик" разом з усім тваринництвом. Тим більше, що вищі інстанції зараз цікавить єдине – відзвітувати по відповідній формі, що поголів'я є на фермі. А що робити з ним далі, ніхто не знає.
Або ж іще. Господарству погрожують, що як не буде державного паспорта на теля, корову, то, ні молока, ні м'яса не здасиш. Але у Теофилівці вміють рахувати кожну копійку. Про які паспорти, кажуть, може бути мова, коли так і не знято карантин по лейкозу, хоч хворобу вже подолали.
Потерпає це підприємство і від того, що воно найменше серед господарств. У банки по кредити таким, виявляється, хоч не потикайся. А яким чином вирощувати оті врожаї, не маючи підтримки, нікого не цікавить.
Спробували через фонди місцевого бюджету, а там бершадчанам нібито вже не дають, бо дехто не повернув кредит. Якщо навіть це так, то чому потерпати від цього має Теофилівка?
Або ж взяти соціальну сферу. Село, як писанка, не випадково. Чи то проблема впорядкування на цвинтарі, чи з дорогами, у допомозі дитячому садочку чи клубу, із забезпеченням вапном чи транспортом, Михайло Васильович ні в чому не відмовить. От тільки ніяк не може зрозуміти, чому з його думкою часто не рахуються. Захотіли і "відрубали" 10 га поля, хоч податки за їх оренду платив справно. Невже важко зрозуміти, що годилося б таке робити восени, коли вже зібраний урожай, щоб міг покрити усі оті витрати?
Причому ті, хто претендує на оті гектари, ніколи не будуть їх засівати. То чому б не поцікавитися як вони використовуються? Адже йдеться про пошуки ефективного господаря.
М.В. Кінаш вважає, що коли ситуація в аграрному секторі складатиметься так і надалі, коли ковдру кожний буде тягнути тільки на себе, то селу дійсно, як те твердять механізатори, може бути кінець.
Коли "валили" КСП, мотивували, що треба нових, ефективних господарів. Тепер вони є, як от у Теофилівці. Але ситуація подається якось так, що такі господарства не є рентабельними, конкурентоздатними.
– А що, у Польщі таких немає? І навіть є менші, – каже Михайло Васильович.
– Але прекрасно вживаються вони з великими тому, що там закони однакові для всіх. Дотація, наприклад, видається тільки на гектар. За його словами, довелося витратити майже два місяці, щоб "виходити" оті подачки держави за посіяні озимі.
Люди ж не тікають ні від землі, ні від техніки. Готуючись до техогляду, механізатори зробили все, що було у їх силах. Навіть пофарбували трактори. Питання у селах виникає лише в тому, що їм треба сповна платити за роботу. І у Теофилівці це роблять. Середня заробітна плата по господарству за минулий рік склала біля 800 грн.
У механізаторів – набагато більше. От тільки спробуй видавати її стабільно, коли продали буряки, а гроші за них не отримали. Змушені були брати цукор по 3,3 грн., хоч на ринку він набагато дешевший. А могли б ще й того не отримати.
Висновок напрошується єдиний. У селі можна і треба працювати. Але повинна бути чітка програма розвитку аграрного сектора. Собі на збиток тепер працювати ніхто не буде.
А податки? А лізинг на придбання техніки? Чому, небезпідставно запитує Михайло Васильович, він має ще й на премії лізинговим компаніям працювати? У платіжних повідомленнях так і йдеться, що гроші їм необхідні і на премії за надані послуги.
Робота ж тутешніх механізаторів, як і головного інженера С.М. Гайдея, заслуговує на повагу. Навіть металолом не розтранжирили з бригади, як інші. Трактористи вирішили по черзі охороняти все разом з охоронниками, бо це в їх інтересах. Хіба не варті підтримки їх ініціативи і праця?
Павло КУШПЕЛА,
с. Теофилівка.
