– 1 січня 2006 року набув чинності Закон України № 2195-ІV від 18.11.2004 року «Про соціальний захист дітей війни» (із змінами), який установлює правовий статус дітей війни і визначає основи їх соціального захисту та гарантує їх соціальну захищеність шляхом надання пільг і державної соціальної підтримки.
Відповідно до ст. 1 вищезазначеного Закону, дитиною війни є особа, яка є громадянином України та якій на час закінчення (2 вересня 1945 року) Другої світової війни було менше 18 років, тобто до дітей війни держава віднесла категорію громадян, які народилися у період від 3 вересня 1927-го до 2 вересня 1945 року.
Ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» (в редакції до внесення змін підпунктом 2 пункту 41 розділу II Закону України від 28.12.2007 р. №107VІ) передбачено, що дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.
Зазначену норму даного Закону викладено в новій редакції згідно із Законом України від 28.12.2007 року «Про державний бюджет України на 2008 рік».
Разом з тим, зміни, внесені підпунктом 2 пункту 41 розділу II Закону України «Про соціальний захист дітей війни» від 28.12.2007 р. № 107-VІ, визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 року № 10-рп/2008, що має преюдиційне значення для судів.
Таким чином, на даний час ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» є чинною в редакції, що існувала до внесення змін Закону України від 28.12.2007 року № 107-VІ, і не може бути обмежена або скасована.
Ч.1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов’зкове державне пенсійне страхування», згідно з якою мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 25, а у жінок – 20 років страхового стажу, встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.
Прожитковий мінімум у відповідності до п. 5- 3. ч. 2 ст. 38 Бюджетного Кодексу України визначається виключно Законом України про Державний бюджет. У відповідності із зазначеними нормами саме Законами України про державний бюджет на відповідні роки визначено прожитковий мінімум, в тому числі для осіб, які втратили працездатність.
З 1 квітня 2010 року прожитковий мінімум на осіб, що втратили працездатність, становить 706 гривень (Закон №1646-VI від 20.10.2009).
В розумінні ч.1 Протоколу №1 ратифікованої Україною Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 11.09.1997 року довічна щомісячна надбавка до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, передбачена дітям війни, є майном і є правом вимоги.
Тому, у разі порушення прав пенсіонерів – дітей війни, на виплату державної соціальної допомоги до пенсії, враховуючи положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвідомчості справ, пов’язаних із соціальними виплатами» від 18 лютого 2010 року № 1691-VI, позов про покладання зобов’язання нарахувати та виплатити недоплачену державну допомогу до пенсії, встановлену для дітей війни, може бути поданий до Бершадського районного суду, як до адміністративного суду, до підсудності якого відноситься розгляд даної категорії справ, і в межах шестимісячного строку, встановленого ч.2 ст. 99 КАС України.
14 червня 2011 року Верховною Радою України був прийнятий Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про державний бюджет України на 2011 рік» N 3491-VI, яким передбачено, що пенсійне забезпечення дітей війни, чорнобильців та військовослужбовців реалізовуватимуть відповідно до наявності коштів у Пенсійному фонді і регулюватиме їх Кабінет Міністрів України.
Станом на 1.07.2011 року до Бершадського районного суду надійшло 5468 адміністративних справ, з них 4879 справ категорії соціального захисту дітей війни. 4236 справ вже розглянуто із задоволенням позовних вимог.
Відповідно до п.2.2 інструкції з діловодства в місцевому загальному суді працівник апарату суду, на якого покладено обов’язки щодо приймання судових справ і кореспонденції, у день надходження здійснює реєстрацію їх в журналі реєстрації вхідної кореспонденції.
Згідно ч.2 ст. 15-1 Кодексу Адміністративного судочинства України позовні заяви, скарги, подання та інші передбачені законом процесуальні документи, що подаються до суду і можуть бути предметом судового розгляду, в порядку їх надходження підлягають обов’язковій реєстрації в автоматизованій системі документообігу суду, яка діє в місцевих загальних судах з 1 січня 2011 року. Реєстрація здійснюється працівниками апарату суду в день надходження документів. До автоматизованої системи документообігу суду в обов’язковому порядку вносяться: дата надходження документа, інформація про предмет спору та сторони у справі, прізвище працівника апарату суду, який здійснив реєстрацію, інформація про рух судових документів, дані про суддю, який розглядав справу, та інші дані, передбачені Положенням про автоматизовану систему документообігу суду.
Дана автоматизована система документообігу суду є не досконалою, при роботі виникає багато труднощів. Основною недосконалістю є те, що на реєстрацію однієї справи витрачається 10-15 хвилин, чим більше користувачів в даній програмі, тим повільніше вона працює. В зв’язку з цим працівники апарату суду змушені працювати понаднормово, хоча й це не дає можливості вчасно реєструвати справи, які надходять, тому створюється накопичення неопрацьованих документів, що надходять до суду. Це проблема не одного нашого суду, а усіх судів України.
Через це в людей, особливо похилого віку, які годинами чекають в чергах, щоб отримати копію судового рішення, виникає обурення. І воно справедливе.
Але все, що можна тут зробити, працівниками нашого суду робиться.
